Оздоровчий і профілактичний ефект масової фізичної культури нерозривно пов’язаний з підвищеною фізичною активністю, посиленням функцій опорно-рухового апарата, активізацією обміну речовин. Навчання Р. Могендовича про моторно-вісцеральні рефлекси показало взаємозв’язок діяльності рухового апарата, кістякових м’язів і вегетативних органів. У результаті недостатньої рухової активності в організмі людини порушуються нервово-рефлекторні зв’язки, закладені природою й закріплені в процесі важкої фізичної праці, що приводить до розладу регуляції діяльності сердечнососудистой і інших систем, порушенню обміну речовин і розвитку дегенеративних захворювань (атероськлероз і ін.) . Для нормального функціонування людського організму й збереження здоров’я необхідна певна “доза” рухової активності. У цьому зв’язку виникає питання про так звану звичну рухову активність, тобто діяльності, виконуваної в процесі повсякденної професійної праці й у побуті. Найбільш адекватним вираженням кількості зробленої м’язової роботи є величина енерговитрат. Мінімальна величина добових енерговитрат, необхідних для нормальної життєдіяльності організму, становить 12-16 Мдж (в. залежності від віку, пола й маси тіла) , що відповідає 2880-3840 ккал. З них на м’язову діяльність повинне витрачатися не менш 5, 0-9,0 Мдж ( 1200-1900 ккал) ; інші енерговитрати забезпечують підтримку життєдіяльності онанізму в стані спокою, нормальну діяльність систем подиху й кровообігу, обмінні процеси й т. д. (енергія основного обміну) . В економічно розвинених країнах за останні 100 років питома вага м’язової роботи як генератора енергії, використовуваної людиною, ськоротився майже в 200 разів, що привело до зниження енерговитрат на м’язову діяльність (робітник обмін) у середньому до 3,5 Мдж. Дефіцит енерговитрат, необхідних для нормальної життєдіяльності організму, ськлав, таким чином, близько 2, 0-3,0 Мдж ( 500-750 ккал) у добу. Інтенсивність праці в умовах сучасного виробництва не перевищує 2-3 ккал/мир, що в 3 рази нижче граничної величини (7,5 ккал/хв) обеспечивающей оздоровчий і профілактичний ефект. У зв’язку із цим для компенсації недоліку енерговитрат у процесі трудової діяльності сучасній людині необхідно виконувати фізичні вправи з витратою енергії не менш 350-500 ккал у добу (або 2000-3000 ккал у тиждень) . По даним Беккера, у цей час тільки 20 % населення економічно розвинених країн займаються досить інтенсивним фізичним тренуванням, що забезпечує необхідний мінімум енерговитрат, в інших 80 % добова витрата енергії значно нижче рівня, необхідного для підтримки стабільного здоров’я. Різке обмеження рухової активності в останні десятиліття привело до зниження функціональних можливостей людей середнього віку. Так, наприклад, величина МПК у здорових чоловіків знизилася приблизно з 45,0 до 36,0 мол/кг. Таким чином, у більшої частини сучасного населення економічно розвинених країн виникла реальна небезпека розвитку гипокинезии. Синдром, або гипокинетичеськая хвороба, являє собою комплекс функціональних і органічних змін і хворобливих симптомів, що розвиваються в результаті неузгодженості діяльності окремих систем і організму в цілому із зовнішнім середовищем. В основі патогенезу цього стану лежать порушення енергетичного й пластичного обміну (насамперед у м’язовій системі) . Механізм захисної дії інтенсивних фізичних вправ закладений у генетичному коді людського організму. Кістякові м’язи, у середньому ськладові 40 % маси тіла (у чоловіків) , генетично запрограмовані природою на важку фізичну роботу. “Рухова активність належить до числа основних факторів, що визначають рівень обмінних процесів організму й стан його кісткової, м’язової й серцево-судинної систем” , — писав академік В. В. Парин (1969) . М’яза людини є потужним генератором енергії. Вони посилають сильний потік нервових імпульсів для полдержания оптимального тонусу ЦНС, Полегшують рух венозної крові по посудинах до серця (“м’язовий насос” ) , створюють необхідну напругу для нормального функціонування рухового апарата. Згідно “енергетичному правилу кістякових м’язів” И. А. Аршавського, енергетичний потенціал організму й функціональний стан всіх органів і систем залежить від характеру діяльності кістякових м’язів. Ніж інтенсивніше рухова діяльність у границях оптимальної зони, тим повніше реалізується генетична програма, і збільшуються енергетичний потенціал, функціональні ресурси організму й тривалість життя. Розрізняють загальний і спеціальний ефект фізичних вправ, а також їхні
й опосередкований вплив на фактори ризику. Найбільш загальний ефект тренування полягає у витраті енергії, прямо пропорційному тривалості й інтенсивності м’язової діяльності, що дозволяє компенсувати дефіцит енерговитрат. Важливе значення має також підвищення стійкості організму до дії несприятливих факторів зовнішнього середовища: стресових ситуацій, високих і низьких температур, радіації, травм, гіпоксії. У результаті підвищення неспецифічного імунітету підвищується й стійкість до простудних захворювань. Однак використання граничних тренувальних навантажень, необхідних у великому спорті для досягнення “піка” спортивної форми, нерідко приводить до протилежного ефекту -гнобленню імунітету й підвищенню сприйнятливості до інфекційних захворювань. Аналогічний негативний ефект може бути отриманий і при заняттях масовою фізичною культурою з надмірним збільшенням навантаження. Спеціальний ефект оздоровчого тренування пов’язаний з підвищенням функціональних можливостей серцево-судинної системи. Він полягає в економизации роботи серця в стані спокою й підвищенні резервних можливостей апарата кровообігу при м’язовій діяльності. Один з найважливіших ефектів фізичного тренування — урежение частоти серцевих ськорочень у спокої (брадикардія) як прояв економизации серцевої діяльності й більше низької потреби міокарда в кисні. Збільшення тривалості фази діастоли (розслаблення) забезпечує більший ліжечок і краще постачання серцевого м’яза киснем. В осіб із брадикардією випадки захворювання ИБС виявлені значно рідше, ніж у людей із частим пульсом. Уважається, що збільшення ЧСС у спокої на 15 уд/хв підвищує ризик раптової смерті від інфаркту на 70 % — така ж закономірність спостерігається й при м’язовій діяльності. При виконанні стандартного навантаження на велоергометре в тренованих чоловіків обсяг коронарного кровотока майже в 2 рази менше, ніж у нетрени-. рованних (140 проти 260 мол/хв на 100 г тканині міокарда) , відповідно в 2 рази менше й потреба міокарда в кисні (20 проти 40 мол/хв на 100 г тканині) . Таким чином, з ростом рівня тренованості потреба міокарда в кисні знижується як у стані спокою, так і при субмаксимальних навантаженнях, що свідчить про економизации серцевої діяльності. Ця обставина є фізіологічним обґрунтуванням необхідності адекватного фізичного тренування для хворих ИКС, тому що в міру росту тренованості й зниження потреби міокарда в кисні підвищується рівень граничного навантаження, що випробуваний може виконати без погрози ішемії міокарда й нападу стенокардії. Найбільш виражене підвищення резервних можливостей апарата кровообігу при напруженій м’язовій діяльності: збільшення максимальної частоти серцевих ськорочень, систоличеського й хвилинного обсягу крові, артерио-венозної різниці по кисні, зниження загального периферичного судинного опору (ОППС) , Що полегшує механічну роботу серця й збільшує його продуктивність. Оцінка функціональних резервів системи кровообігу при граничних фізичних навантаженнях в осіб з різним рівнем фізичного стану показує: люди із середнім УФС (і нижче середнього) мають мінімальні функціональні можливості, що граничать із патологією, їхня фізична працездатність нижче 75% ДМПК. Навпроти, добре треновані фізкультурники з високим УФС по всіх параметрах відповідають критеріям фізіологічного здоров’я, їхня фізична працездатність досягає оптимальних величин або ж перевищує їх (100 % ДМПК і більше, або 3 Вт/кг і більше) . Адаптація периферичної ланки кровообігу зводиться до збільшення м’язового кровотока при граничних навантаженнях (максимально в 100 разів) , артеріовенозної різниці по кисні, щільності капілярного русла в працюючих м’язах, росту концентрації міоглобіну й підвищенню активності окисних ферментів. Захисну роль у профілактиці серцево-судинних захворювань грає також підвищення фибринолитичеськой активності крові при оздоровчому тренуванні (максимум в 6 разів) і зниження тонусу симпатичної нервової системи. У результаті знижується реакція на нейрогормони в умовах емоційної напруги, тобто підвищується стійкість організму до стрессорним впливів. Крім вираженого збільшення резервних можливостей організму під впливом оздоровчого тренування надзвичайно важливий також її профілактичний ефект, пов’язаний з опосередкованим впливом на фактори ризику серцево-судинних захворювань. З ростом тренованості (у міру підвищення рівня фізичної працездатності) спостерігається виразне зниження всіх основних факторів ризику НІС — з