Вулканами називаються конусоподібні або куполоподібні піднесення над каналами, кратерами вибуху й тріщинами в земній корі, якими викидаються з надр газоподібні продукти, лава, попіл, уламки гірських порід. Прояву вулканізму є одним з найбільш характерних і важливих геологічних процесів, які мають величезне значення в історії розвитку й формування земної кори. Жодна область на Землі - континент або океанічна западина, складчаста область або платформа - не сформувалася без участі вулканізму

Вулкани, як правило, мають форму конуса із кратером на вершині (глибиною від сотень до 1,5 км). Під час вивержень при обваленні вулкана нерідко утвориться кальдера - більша западина глибиною від 1000 м до 16 км. У Тірренське море в групі Липарских островів є невеликий острів Вулькано. Древні Римляне вважали цей острів входом у пекло, а також володінням бога вогню й ковальського ремесла Вулкана

По ім’ю цього острова вогнедишні гори згодом стали називати вулканами. У наш час на земній кулі виявлене понад 4 тис. вулканів. До діючим належать вулкани, які викидали або показували активність (виділення гарячих газів і води) за останні 3500 років історичного періоду. Їх близько 1000. До потенційно діючим належать вулкани, які викидали 3500-13500 років тому. Їх приблизно 1343. До умовно погаслих вулканів відносять ті, які не показували активності, але зберегли свої зовнішні форми (віком менше 100 тис. років). Погаслими вважаються вулкани, істотно перероблені ерозією, напівзруйновані, які не показували активності за останні 100 тис. років. Якщо піднятися на вершину діючого вулкана під час його спокійного стану, то можна побачити кратер (по гречески - «чаша») - глибоку западину із крутими стінками, схожу на гігантську чашу. Дно кратера покрите уламками більших і дрібних каменів, а із тріщин на дні й стінах кратера піднімаються струмені газу й пари. Іноді вони спокійно виходять з-під каменів і щілин, а іноді бурхливо вириваються зі свистом і шипінням. Кратер наповнюють задушливі гази

Піднімаючись нагору, вони утворюють хмару на вершині вулкана. Місяці й роки вулкан може спокійно курітися, поки не відбудеться виверження. Цій події часто передує землетрус. Чується підземний гул, підсилюється виділення пар і газів, згущаються хмари й хмари над вершиною вулкана. Потім під тиском газів, які вириваються з надр землі, дно кратера вибухає. На тисячі метрів викидаються густі чорні хмари газів і пари води, змішаних з попелом. Одночасно з вибухом із кратера летять шматки розпечених каменів, утворюючи гігантські снопи іскор. Із чорних, густих хмар на землю сиплеться попіл, іноді випадають зливові дощі, утворюючи потоки бруду, що стікає по схилах. Вулкан гуркоче й тремтить, а по жерлу його підніметься розпечена лава. Вона вирує, переливається через край кратера й направляється вогненним потоком по схилах вулкана, знищуючи все на своєму шляху. При деяких вулканічних виверженнях лава не виливається. Виверження вулканів відбувається також на дні морів і океанів. Про це довідаються мореплавці, коли раптово бачать стовп пари над водою або «кам’яну піну», що плаває на поверхні, - пемзу

Іноді судна натрапляють на мілині, які зненацька з’явилися, утворені новими вулканами на дні моря. Згодом ці мілини - вивержені маси - розмиваються морськими хвилями й безвісти зникають. Деякі підводні вулкани утворюють конуси, які виступають над поверхнею води у вигляді островів. Сучасні вулкани відомі у всіх геологічних районах Землі. Однак розподілені вони нерівномірно. Переважна більшість вулканів розташована в екваторіальній, тропічній і помірній областях. У полярних областях, за Північними й Південним полярними колами, відзначаються надзвичайно рідкі ділянки щодо слабкої вулканічної активності, що звичайно обмежується виділенням газів. Спостерігається пряма залежність між кількістю вулканів і тектонічною активністю району: найбільша кількість діючих вулканів розраховуючи на одиницю площі доводиться на острівні дуги (Камчатка, Курильські острова, Індонезія) і гірські гряди (Південна й Північна Америка). Тут зосереджені також найбільш активні вулкани миру, які характеризуються найбільшою частотою виверження. Найменша щільність вулканів характерна для океанів і континентальних платформ. Тут вони пов’язані з рифтовими зонами (Східно-Африканська рифтовая система, Середньо-Атлантичний хребет).

Вулкани, розташовані на суші, добре вивчені. Для них точно визначені дати попередніх вивержень, відомий характер продуктів, які вилилися. Однак більша частина активних вулканічних проявів, мабуть, відбувається в морях і океанах, які покривають понад дві третини поверхні планети. Вивчення цих вулканів і продуктів їхніх вивержень ускладнено, хоча при потужному виверженні цих продуктів може виявитися так багато, що сформований ними вулканічний конус показується з води, утворюючи новий острів. Так, наприклад, в Атлантичному океані, південніше Ісландії, 14 листопада 1963 р. рибалки помітили клуби диму, які піднімаються над поверхнею океану, а також, що вилітають з-під води камені. Через 10 днів на місці виверження вже утворився острів довжиною близько 900 м, шириною до 650 м і висотою до 100 м, що одержав назву Суртсей. Виверження тривали більше півтора років і завершилися лише навесні 1965 р., утворивши новий вулканічний острів площею 2,4 квадратних кілометрів і висотою 169 м над рівнем моря. Геологічні дослідження островів показують, що багато хто з них мають вулканічне походження

Так, ланцюжок Гавайських островів - вулканічного походження і є системою конусів висотою 9, 0-9,5 км (щодо дна Тихого океану), тобто перевищують висоту Евересту! Відомий випадок, коли вулкан виріс не з-під води, а з-під землі, прямо на очах в очевидців. Відбулося це в Мексиці 20 лютого 1943 р.: після багатоденних слабких поштовхів на поораному полі з’явилася тріщина й з її почалося виділення газів і пар, виверження попелу й вулканічних бомб - згустків лави вигадливої форми, викинутих газами й остиглих у повітрі. Наступні виливи лави привели до активного росту вулканічного конуса, висота якого в 1946 р. досяг уже 500 м (вулкан Парикутин). Вулкани - прояв триваючих змін Землі, під корою якої перебуває розплавлена магма

Земна кора складається із твердих тектонічних плит, які перебувають у постійному русі. Коли дві плити зіштовхуються, тиск, що виникає при цьому, викликає формування гір. Коли дві плити розходяться, розплавлена маса, що називається магмою, піднімається й заповнює щілина. Вулкани утворяться над отворами й тріщинами в земній корі й часто трапляються в місцях зіткнення двох тектонічних плит, як на суші, так і на море. Звичайно їх підрозділяють на діючі, заснулі й погаслі. Існує кілька типів вулканів, але найбільш відомий з них - конусний. У ньому магма випливає з жерла й, застигаючи, формує конічну форму із кратером на вершині. При наступному виверженні новий шар попелу й лави лягає поверх старого, і вулкан у такий спосіб росте. На сьогоднішній день на земній кулі існує понад 600 діючі вулкани. Основна маса їх зосереджена по периферії так званого Тихоокеанського кільця, що включає західні узбережжя Північної й Південної Америки, Алеутські й Курильську острівні дуги, Японію, Гавайські, Філіппінські й Зондские острова

Всі діючі вулкани можна розділити по характері їхніх вивержень на кілька основних типів. Самими спокійними виверженнями відрізняються вулкани гавайського типу, найкраще вивчені на гавайських островах. Магма цих вулканів, нагріта до високої температури, дуже рідка, багата на залізо й магній і бідна на кремнекислоту й гази. Вулкани цього типу породжують величезні лавові потоки, які швидко розтікаються на більші площі. Перші описи вулканів такого типу ставляться до вулканів Ісландії (вулкан Крабла на півночі острова). Плинианский тип називається по ім’ю римського вченого Плиния Старшого, котрий вигин при виверженні Везувію в 79 р. н.е. Виверження цього типу характеризуються найбільшою інтенсивністю (в атмосферу на висоту 20-50 км викидається велика кількість попелу) і відбуваються безупинно протягом декількох годин і навіть днів. Продукти вулканічних викидів покривають більшу площу

Pages: 1 2 3