Невеликий по обсязі цикл віршів у прозі - не тільки підсумок творчого життя письменника, але й квінтесенція всього, що хвилювало, притягало й відштовхувало протягом всього життя Тургенєва-Людини. Написаний цей цикл у передчутті наближення смерті, тому письменник філософськи осмислив, що ж він залишає тут, на землі. У збірнику ліричних добутків відбиті всі глибокі філософські роздуми Тургенєва про щастя, про призначення людини й швидкоплинності, скороминущості життя, протягом якої він повинен залишити свій слід на землі. І хоча мотив старості, смерті, самітності властивий більшості добутків цього жанру, вірш “Горобець” оптимістично й повно світлої віри в майбутнє. Вірш глибоко лірично, емоційно, коротко за формою. Тут слабко виражений сюжет, емоційне переживання підмінює епічне оповідання, звучить тема вічно, що відроджується життя, молодості, що тріумфує любові

Автор захоплюється самовідданим поривом героїчного маленького птаха, що захищає свого пташеняти. Ця сила любові, перед якою все мінливості долі неспроможні, змушує “величезне чудовиська”, собаку, відступити. Побачена автором всеперемагаюча сила любові наповнює його душу захватом і надією, посилає йому натхнення. Він приходить до глибокого філософського осмислення побаченого, концентруючи свою думку в останній фразі вірша: “Тільки нею, тільки любов’ю тримається й рухається життя”.

Вірш у прозі И. С. Тургенєва “Розмова” - один з перших його добутків у цьому жанрі - можна віднести до філософських утворів письменника. Головна ідея добутку - вічність природи й смертність людства. Тургенєв представляє нам події, що відбуваються, як діалог двох неприступних гір-велетнів - Юнгфрау й Финстерааргона. Уява письменника побачило їхні душі, але вони дуже відрізняються від людей

Для гір одна мінута - тисяча людського років. І що ж відбувається? Між Юнгфрау й Финстерааргоном ведеться немудрий діалог про те, що діється під ними. У такий спосіб Тургенєв описує еволюцію людства. Спочатку його не було й зовсім, але пройшла мінута-тисячоріччя - і серед лісів, що чорніють, каменів і морів з’явилися люди. Через “деяке” час ми бачимо вже не таку райдужну картину: “звузилися води; “зріділи лісу”.

Та й “комашок” - людей стало менше. І от останні репліки діалогу. Що ж залишилося?

За словами Финстерааргона, “охайно стало скрізь, біло зовсім…”. А людство зникло так само зненацька, як і з’явилося, начебто й не було його зовсім. Тільки гори коштують, як і тисячі років назад.

От у такій образній, метафоричній формі Тургенєв розкриває нам головну думку добутку, що полягає в тім, що всі, навіть людство, може зникнути в будь-який момент, що його існування, як і життя однієї людини, зовсім не вічно й рано або пізно воно закінчиться. Вірша в прозі И. С. Тургенєва - це ліричні мініатюри, у яких відбилися самі таємні думки й почуття автора. Написано ці художні твори у формі філософських міркувань, спогадів, снів, життєвих історій на найрізноманітніші теми: про любов, про життя й смерть, про добро й зло, про подвиг і боягузтво й т.д. Дуже велике враження зробило на мене вірш “Жебрак”, у якому мова йде про старезний, убогий старого, що просить милостиню. Автор дає цьому героєві дуже копіювання заборонене © 2005 виразну портретну характеристику: “збуджені, слізливі очі”, “посинілі губи”, “шорсткі лахміття”, “нечисті рани”.

Дієслова “стогнав”, “мукав”, “здригався” доповнюють тяжку картину. Тургенєв знайшов неймовірно точну й влучну метонимическую конструкцію - старого “бридко обглодала бідність”. Далі оповідач (вірш написаний від першої особи) говорить про те, що не знайшовши нічого в себе в кишенях, він просто простягнув руку й міцно потис долоню старого. Це не просто яскраво намальована художником драматична картина з життя. Вірш має глибокий підтекст

Жебрак - це не тільки той, хто не має матеріальних благ. Злиденним, нещасним, бедным може бути людина з повними кишенями, але порожньою душею. Тому спочатку, коли герой хотів механічно подати милостиню, автор називає старого “нещасною істотою”. Але потім, зупинившись і задумавшись, він говорить, що це його “брат”.