Українська література щедра на таланти, на щирих і задушевних поетів. Серед них був і Володимир Сосюра, який любив рідну землю і народ, оспівував їх у творах і залишив нам у спадок свій солов’їний голос. Але він не просто любив Україну — він боровся з її ворогами, захищав Батьківщину пером і батогом. Із початком німецько-фашистської навали Володимир Сосюра рвався у бій, просився на фронт, у діючу армію. У грудні 1942 року поет в чині підполковниці іде на фронт, щоб поєднати «з бомбами свій спів», служить в армійській таймі і пише, пише, пише…

Весною 1944 року Сосюра повернувся з фронту до Києва і не впізнав улюблену столицю. Будинки з вибитими шибками, вулиці, понівечені вирвами відомий, чорний спалений Хрещатик вразили поета, і він пише вірш «Любіть Україну», у якому виразив увесь свій жаль, усю любов до рідного краю.

У цьому творі поет звертається із закликом любити Україну і щасливої миті, її в годину негоди. Батьківщина для кожної людини одна, а тому треба жити і радіти заради неї.

Поет не молить і не наказує любити рідну землю. Він розповідає, нагадує, що Батьківщина наша там, де ми народилися, де наше коріння, а не там, де нас добре приймають і де сите життя. Треба цінувати все, що є у рідному краю: квітку, пташину, пісню, дитячу посмішку, дівочу усмішку. Поет порівнює Україну і неопалимою купиною, «що горить — не згора». Любляче серце може віднайти образ Батьківщини «у степах, у дібровах, у зойках гудків, і у хвилях Дніпра, і в хмарах отих пурпурових…»

Вірш закінчується звертанням до юних громадян віддати Україні і сміх, і сльози, «і все до загину», любити її завжди — «у труді, у коханні, в бою». І тоді житиме Україна і вічним буде народ.

Вірш «Любіть Україну» із захопленням читали, вивчали, переписували усі шанувальники творчості Володимира Сосюри. І раптом, як грім серед ясного неба, у газеті «Правда» виходить стаття, у якій поета називають націоналістом, що пише про Україну поза часом і простором. Згадали Сосюрі його службу у Симона Петлюри, називали продажним бандерівцем, дехто із колег відмовлявся від знайомства з ним. Але прості люди іноді відкрито, а частіше потай, дружнім потиском руки, підтримували поета. Сосюра після усіх тих нападів та звинувачень чекав на арешт, та після смерті Сталіна і розстрілу Берії чиясь владна рука захистила його.

Читаючи вірш «Любіть Україну», ловлю себе на думці, що цей твір поет написав ніби на одному подиху, без творчих мук і правок. Кожне слово, кожен рядок на своєму місці: ні змінити, ні переінакшити, ні домислити нічого не можна. Так писати можна тільки маючи палке, любляче серце і чисту душу.