Це трагедія про долю й волю: не в тім воля людини, щоб робити те, що він хоче, а в тім, щоб приймати на себе відповідальність навіть за те, чого він не хотів. У місті Фивах правили цар Лаий і цариця Иокаста. Від дельфийского оракула цар Лаий одержав страшне пророкування: «Якщо ти народиш сина, то загинеш від його руки». Тому, коли в нього народився син, він відняв його в матері, віддав пастухові й велів віднести на гірські пасовища Киферона, а там кинути на поживу хижим звірам. Пастухові стало шкода дитини. На Кифероне він зустрів пастуха із чередою із сусіднього царства - Коринфского й віддав дитини йому, не сказавши, хто це такий. Той відніс дитини до свого царя. У коринфского пануючи не було дітей; він усиновив дитину й виховав як свого спадкоємця. Назвали хлопчика - Эдип.

Эдип виріс сильним і розумним. Він уважав себе сином коринфского пануючи, але до нього стали доходити слухи, начебто він приймак. Він пішов до дельфийскому оракула запитати: чий він син? Оракул відповів: «Чий би ти не був, тобі призначене вбити рідного батька й женитися на рідній матері». Эдип був у жаху. Він вирішив не вертатися в Коринф і пішов, куди ока дивляться. На розпуття він зустрів колісницю, на ній їхав старий з гордою поставою, навколо - трохи слуг. Эдип не вчасно посторонився, старий зверху вдарив його стрекалом, Эдип у відповідь ударив його ціпком, старий упав мертвий, почалася бійка, слуги були перебиті, тільки один утік. Такі дорожні випадки були не рідкістю; Эдип пішов далі.

Він дійшов до міста Фив. Там було сум’яття: на скелі перед містом оселилося чудовисько Сфінкс, жінка з левиним тілом, вона задавала перехожим загадки, і хто не міг відгадати, тих растерзивала. Цар Лаий поїхав шукати допомоги в оракула, але в дорозі був кимсь убитий. Эдипу Сфінкс загадала загадку: «Хто ходить ранком на чотирьох, удень на двох, а ввечері на трьох?» Эдип відповів: «Це людина: дитина рачки, дорослий на своїх двох і старий із ціпком». Переможена вірною відповіддю, Сфінкс кинулася зі скелі в прірву; Фиви були звільнені. Народ, радіючи, оголосив мудрого Эдипа царем і дав йому в дружин Лаиеву вдову Иокасту, а в помічники - брата Иокасти, Креонта.

Пройшло багато років, і раптом на Фиви обрушилося боже покарання: від моровой хвороби гинули люди, падала худоба, сохнули хліба. Народ звертається до Эдипу: «Ти мудрий, ти врятував нас один раз, урятуй і тепер». Цим благанням починається дія трагедії Софокла: народ коштує перед палацом, до нього виходить Эдип. «Я вже послав Креонта питатися поради в оракула; і от він уже поспішає назад зі звісткою». Оракул сказав: «Ця божа кара - за вбивство Лаия; знайдіть і покарайте вбивцю!» - «А чому його не шукали дотепер?» - «Усі думали про Сфінкс, а не про нього». - «Добре, тепер про це подумаю я». Хор народу співає молитву богам: відвернете ваш гнів від Фив, пощадите що гинуть!

Эдип повідомляє свій царський указ: знайти вбивцю Лаия, відлучити його від вогню й води, від молінь і жертв, вигнати його на чужину, і так упаде на нього проклін богів! Він не знає, що цим він проклинає самого себе, але зараз йому про це скажуть, У Фивах живе сліпий старець, віщун Тиресий: чи не вкаже він, хто вбивця? «Не змушуй мене говорити, - просить Тиресий, - не на добре це буде!» Эдип гневается: «ВУЖ чи не сам ти замішаний у цьому вбивстві?» Тиресий спалахує: «Ні, коли так: убивця - ти, себе й страти!» - «УЖЕ не Креонт чи рветься до влади, вуж не він чи тебе підмовив?» - «Не Креонту я служу й не тобі, а віщому богу; я сліпнув, ти зряч, але не бачиш, у якому живеш гріху й хто твої батько й мати». - «Що це значить?» - «Розгадуй сам: ти на це майстер». І Тиресий іде. Хор співає перелякану пісню: хто лиходій? хто вбивця? невже Эдип? Ні, не можна цьому повірити!

Входить схвильований Креонт: невже Эдип підозрює його в зраді? «Так», - говорить Эдип. «Навіщо мені твоє царство? Цар - невільник власної влади; краще бути царським помічником, як я». Вони обсипають один одного жорстокими докорами. На їхні голоси з палацу виходить цариця Иокаста - сестра Креонта, дружина Эдипа. «Він хоче вигнати мене брехливими пророцтвами», - говорить їй Эдип. «Не вір, - відповідає Иокаста, - всі пророцтва брехливі: от Лаию було передвіщено загинути від сина, але син наш дитиною загинув на Кифероне, а Лаия вбив на розпуття невідомий подорожанин». - «На розпуття? де? коли? який був Лаий на вид?» - «По шляху в Дельфи, незадовго до твого до нас приходу, а видом був він сивий, прямий і, мабуть, на тебе схожий». - «Об жах! І в мене була така зустріч; не я чи був той подорожанин? Чи залишився свідок?» - «Так, один урятувався; це старий пастух, за ним уже послане». Эдип у хвилюванні; хор співає стривожену пісню: «Ненадійно людська велич;

боги, урятуйте нас від гордині!»

И отут у дії відбувається поворот. На сцені з’являється несподівана людина: вісник із сусіднього Коринфа. Умер коринфский цар, і коринфяне кличуть Эдипа прийняти царство. Эдип захмарюється: «Так, брехливі всі пророцтва! Було мені передвіщено вбити батька, але от - він умер своею смертю. Але ще мені було передвіщено женитися на матері; і поки жива цариця-мати, немає мені шляхи в Коринф». «Якщо тільки це тебе втримує, - говорить вісник, - заспокойся: ти їм не рідний син, а прийомний, я сам приніс їм тебе дитиною з Киферона, а мені тебе там віддав якийсь пастух». «Дружина! - звертається Эдип до Иокасте, - чи не той це пастух, що був при Лаие? Скоріше! Чий я син насправді, я хочу це знати!» Иокаста вже все зрозуміла. «Не дізнавайся, - молить вона, - тобі ж буде гірше!» Эдип її не чує, вона йде в палац, ми її вже не побачимо. Хор співає пісню: може бути, Эдип - син якого-небудь бога або німфи, породжений на Кифероне й підкинутий людям? так адже бувало!

Але немає. Приводять старого пастуха. «От той, кого ти мені передав у дитинстві», - говорить йому коринфский вісник. «От той, хто на моїх очах убив Лаия», - думає пастух. Він пручається, він не хоче говорити, але Эдип невблаганний. «Чий була дитина?» - запитує він. «Царя Лаия, - відповідає пастух. - І якщо це справді ти, то на горі ти народився й на горі ми врятували тебе!» Тепер нарешті все зрозумів і Эдип. «Прокляте моє народження, проклятий мій гріх, проклятий мій шлюб!» - викликує він і кидається в палац. Хор знову співає: «Ненадійно людська велич! Немає на світі щасливих! Був Эдип мудрий; був Эдип цар; а хто він тепер? Батьковбивця й кровосмеситель !»

З палацу вибігає вісник. За мимовільний гріх - добровільна страта: цариця Иокаста, матері й дружина Эдипа, повісилася в петлі, а Эдип у розпачі, охопивши її труп, зірвав з її золоту застібку й устромив голку собі в очі, щоб не бачили вони дивовижних його справ. Палац розорюється, хор бачить Эдипа із закривавленою особою. «Як ти зважився?..» - «Доля вирішила!» - «Хто тобі вселив?..» - «Я сам собі суддя!» Убивці Лаия - вигнання, осквернителеві матері - осліплення; «про Киферон, об смертне розпуття, про двубрачное ложу!». Вірний Креонт, забувши образу, просить Эдипа залишитися в палаці: «Лише ближній вправі бачити борошна ближніх». Эдип молить відпустити його у вигнання й прощається з дітьми: «Я вас не бачу, але про вас я плачу…» Хор співає останні слова трагедії: «Про співгромадяни фиванци! От дивитеся: от Эдип! / Він, загадок разрешитель, він, могутній цар, / Той, на чию долю, бувало, усякий із заздрістю дивився!.. / Виходить, кожний повинен пам’ятати про останній наш день, / И назвати щасливим можна людини лише того, / Хто до самої до кончини не зазнала в житті лих».

М. Л. Гаспаров