Диявол був величезний, як стрімчак, але величезний був і корабель, багатоярусною, великотрудною, створеною гординею Нової Людини зі старим серцем. И. Бунін. Пан із Сан-Франциско И. А. Бунін - видатний російський письменник. Його ассказы, при їхній цікавості й гаданій простоті, а самій справі дуже своєрідні, складні й навіть суперечливі, тому що мають багатий підтекст, здатний повідати багато нового й цікавого вдумливому ритателю. В оповіданні “Пан із Сан-Франциско” особливо яскраво [ражена манера автора деталізувати описувані предмети і явища, пильно спостерігати за діями своїх фоев. Спочатку здається, що кількість речей і предметних подробиць в оповіданні величезне, що Бунін занадто детально зупиняється на навколишній його обстановці й це сповільнює розвиток сюжету

Але справа в тому, що викликана подібною манерою оповідання неквапливість, конкретизація необхідні були авторові для розкриття його творчого задуму: переконати читача в тім, що вічне й “речове” у світі тісно переплетені, взаємозалежні, і акцент, зроблений на тім або іншому, залежить лише від установки й відношення людини. Саме тому для Буніна не існує незначних дріб’язків, оскільки всі деталі при всій їхній гаданій автономності й незалежності дуже строго складаються в яскраву й багатобарвну мозаїку життя. Ретельна распланированность подорожі, докладний опис способу життя багатіїв на кораблі, ювелірне зображення речей, їх навколишніх, опис дрібних деталей зовнішнього вигляду й одягу (не забуті ні золоті пломби, ні лисина кольору слоновой кістки в пана, ні лакована шкіра принца) - все це говорить об Усі права захищені й охороняються законом &copy 2001-2005 олсоч.

ру тім, що люди, що фігурують в оповіданні, стали рабами речей, рабами загальноприйнятих норм, рабами власного багатства. Саме тому для них в одному ряді коштують рожевий суп в отеленні, білі грудочки голубів, підстрелених у мінути дозвілля й красиво падаючих на смарагдові газони, і огляд у Неаполе ” церков, щопахнуть воском,, у яких усюди те саме… чиє-нибудь “зняття із хреста, неодмінно знамените”. Але в це панування речей непомітно для нас вплітається опис вічній, непідвласного людині, якої б богатым він не був: грізна стихія океану за бортом пароплава, несподівана щоденність смерті, звуки, заходи, зорові образи не припиняється з кончиною людини чудесного й самозабутнього життя. сЪебе, Що Прив’язав, до умовностей і предметів, шановний і впевнений у своїй правоті самовдоволений пан із Сан-Франциско після смерті закономірно поповнює так шановане їм царство речей. Він перетворюється в “тіло мертвого старого”, що не може викликати ні пошани, ні благоговіння, що з усіх боків переслідують глузування й людська неуважність - дзеркало його відносини до миру при житті

У цьому чудовому оповіданні самі звичайні речі можуть перетворитися в символ, знак вічності. Особливо помітно це при уважному розгляді опису пароплава “Атлантида”, на якому почав свою подорож багатий пан із Сан-Франциско й на якому везли назад, але вже не в комфортабельній каюті, а глибоко в трюмі, подалі від людських очей, його испытавшее багато принижень і неуважності тіло. Бунін підкреслює ілюзорність щастя й благополуччя в “речовому” світі, сміючись над спробами відкласти “на потім” теперішнє життя, затверджуючи, що цього “потім” може й не бути. Пан із Сан-Франциско не встиг пожити, оскільки навіть він визнавав, що лише існував до своєї подорожі, що окончились так швидко й зненацька. Саме тому потрібно навчитися відчувати неминущу цінність кожної миті, радісн або сумного, але неповторного, жити не минулим або майбутнім, а сьогоденням

Тут і зараз.