Не тому, що особливій примсі Данину віддаю в цьому тихому краї. Просто - Мені дорого все, що й людям, Усе, що мені дорого, те й співаю. А. Твардовский Творчість Миколи Васильовича Гоголя - одне із самих верхових явищ російської художньої культури минулого. Протягом двох десятиліть своєї подвижнической літературної діяльності Гоголь створив такі шедеври, які сприймаються як зразкові в росіянці й світовій літературі. Гоголь починав творчий шлях, усвідомлюючи свій високий борг перед батьківщиною, перед народом. В 18 років він писав: “Ще із самих часів минулих, із самого років майже нерозуміння, я полум’янів неугасимою ревнощами зробити життя свою нужною для блага держави, я кипів бажанням принести хоча найменшу користь”. Він дуже незабаром знайшов свій шлях цивільного служіння батьківщині - шлях письменника, чиє сумне й веселе, трагічне й урочисте слово виявилося необхідним Росії. Олександр Сергійович Пушкін відразу високо оцінив перший збірник письменника “Вечора на хуторі біля Диканьки”: “Вони здивували мене

От теперішня веселість, щира, невимушена, без манірності, без манірності… Все це так незвичайно в нашій нинішній літературі, що я досі не опам’ятався…” Що ж так захопило Пушкіна в повістях Гоголя, що ввійшли в перший збірник? Розглянемо докладно одну з них, “Ніч перед різдвом”. Зі сторінок повести Гоголя ступнула теперішні народності, не лубочна, не підробка, а живі люди з їхніми сумами й радостями, тривогами й надіями

И звичайно ж гумор письменника. Він буквально пронизує тканину повести. З якою тонкою іронією описана причина особою “нелюбові” чорта до коваля Вакулі. Коваль слыл за гарного художника, він зобразив “Святого Петра, у день Страшного суду… злого духу, що виганяє з пекла; переляканий чорт метався в усі сторони, передчуваючи свою загибель, а укладені колись грішники били й ганяли його батогами, завісами й всім чим не потрапило…

чорт всіма силами намагався заважати ковалеві… але робота була кінчена, дошка внесена в церкву й вправлена в стіну притвору, і з тої пори рис заприсяг мстити ковалеві”. Як добірно загорнена інтрига!

У повісті Гоголя “Ніч перед різдвом” достаток усяких “волшебств”, але вони так оригінально вплітаються в реальні події, що читач мимоволі сприймає їх як належне. У цю чарівну ніч повинні відбуватися чудеса, ми їх чекаємо, і вони відбуваються: Солоха збирає зірки з неба, чорт краде місяць - єдине висвітлення в Диканьці; Вакула дістає черевички, які носила цариця. Вигадка й реальність так органічно переплітаються в повісті, що читач уже перестає зауважувати границю між ними

Він просто насолоджується читанням. Гоголь - великий майстер слова. Народне мовлення ступнуло на сторінки його добутку, зробивши його самобутнім, неповторним: “ -що за диявол! Дивися! Дивися, Панас!..

- Що? - вимовив кум і підняв свою голову також нагору. - Що за прірву! Справді немає місяця. - Те-Те що ні,- говорить Чуб…” Крім усього сказаного повість цікава народним духом

Читачеві незвичайно цікаво знайомитися з національними особливостями побуту, фольклору, вірувань українців. Гоголь відверто любується своїми персонажами: Чубом і кумою - з легкою іронією, Вакулою - з неприхованим замилуванням. Коваль залучає своєю силою й відкритістю, вірністю любові, заради якої він готовий на будь-які випробування

Щиро й поэтично говорить Вакула Оксані про свою любов: “- …ти в мене мати, і батько, і все, що не є дорогого на світі. Якщо б мене призвав цар і сказав: „кузнец Вакула, проси в мене всього, що не є кращого в моєму царстві, усе віддам тобі”. „не хочу,- сказав би я паную,- дай мені краще мою Оксану!”” Оксана не тільки примхлива красуня, але здатна на більшу й віддану любов

Думаючи, що вона навік втратила Вакулу, Оксана искренно вболіває про юнака: “А навряд чи в іншому усі права захищені 2001-2005 місці де найдеться такий молодець, як коваль! Він же так любив її! Він долее всіх виносив її капризи!.. І вся горіла; і до ранку закохалася по вуха в коваля”. Щаслива розв’язка ще більше наближає повість до казки. Гоголь створює дивний синтез казкових персонажів, чарівної погані й реально існуючих героїв

Цікаві картинки побуту, деталь українського національного костюма. Повість приваблива як дітям, так і дорослим. Кожний знаходить у ній “свої сторінки”.