Козак Мамай — це улюблений герой українського фольклору, в образi якого знайшли втiлення всi кращi риси, притаманнi козацтву: козак не тiльки смiливий i безстрашний воїн, вiн ще й “характерник” — вмiє вiдвертати кулi, грає на бандурi, у нього нiжна i мрiйлива душа. Його зображення стало найпопулярнiшим сюжетом української народної картини, поширеної у XVIII — першiй [...]

Одним iз найпоширенiших весiльних обрядiв, який символiзує освячення громадою новоствореної родини, є випiкання короваю. Коровай виготовляли, дотримуючись певного сценарiю. Випiкали його у п’ятницю або в суботу у домi молодої (у схiдних районах), у родичiв (на Подiллi чи на Волинi) або ж в обох молодих. Нерiдко у цьому ритуалi брали участь родичi з обох бокiв, символiзуючи [...]

У напiвтемнiй залi застигла напружена тиша. Погляди всiх глядачiв спрямованi на яскраво освiтлену сцену. I ось завiса розсунулась, вiдкривши глядачам спiвачку, одягнену в українське нацiональне вбрання. Iз насолодою слухаю чарiвну українську мелодiю. А вона дзвенить, переливається срiбними, тремтливими звуками цимбал, пробуджує у серцi нiжним голосом сопiлки солодкий смуток.
Чомусь спало на думку, що без музики, без [...]

Цього лiта менi пощастило побувати бiля моря — їздив туди разом з бабусею.  Невелике приморське мiстечко Скадовськ зустрiло нас привiтно. Я приїхав сюди вперше, а бабуся була у Скадовську не раз, бо родом iз Херсонської областi. Тому вона й була моїм ´iдом: розповiдала, показувала, згадувала.

Толока — то одна з найдавнiших форм колективної взаємодопомо ги. Коли треба зробити велику за обсягом роботу, скликають родичiв, сусiдiв, товаришiв. Люди разом працюють, їдять, п’ють, спiвають, веселяться.

Якось моєму друговi Тарасу татусь подарував песика. Вiн був такий кумедний, маленький i беззахисний. Назвали песика Малюк.
Коли я приїхав вiд бабусi, де був на лiтнiх канiкулах, i прийшов до Тараса додому, то був дуже вражений. Тарас посмiхався, а я ледь не впав вiд несподiванки: Малюк за два мiсяцi перетворився на досить великого собаку. “Так [...]

“Гуси-лебедi летять…” i “Щедрий вечiр” — це двi повiстi, в яких Михайло Панасович Стельмах описав своє дитинство, шкiльнi роки. Цi твори письменник присвятив своїм батькам — Ганнi Iванiвнi та Панасу Дем’яновичу.
Книги написанi, коли письменниковi було вже п’ятдесят чотири роки. З любов’ю i зажурою згадує вiн своє життя, дитинство, батькiв, односельчан, рiдне село. Розповiдь ведеться [...]