Великий росіянин письменник Ф. М. Достоєвський увійшов у літературу в пору панування в ній гоголівського напрямку, у пору, коли досягла зеніту діяльність В. Г. Бєлінського. Герцен, Огарьов, Буту-Шевич-Петрашевский, прилучаючись до соціалізму, шукали шляхи зміни суспільного лада Росії. Молодий Достоєвський гаряче підтримував революційні настрої в країні. Він був активним учасником кружка М. В. Буташевича-Петрашевского. Цей кружок був дуже популярний серед революційно настроєної молоді наприкінці 40-х років XIX століття. Етичний ідеал Достоєвського був сформульований під впливом утопічного соціалізму з його високим гуманізмом, співчуттям пригнобленим, з опорою на християнську мораль

Перебуваючи на каторзі як політичний злочинець, письменник міркує про хід революційного руху в Росії й у Європі, про розгром декабристів і петрашевцев. І доходить висновку, що тільки моральне переродження людини зможе змінити мир. Достоєвський відкидає шлях революційної перебудови суспільства. Цим пояснюється подальша творчість письменника, драматизм вічних сумнівів. Достоєвський змушує героя свого роману «Злочин і покарання» мучитися, страждати цими недозволеними питаннями. Родіон Розкольників, головний герой роману, - парубків, виходець зі збіднілої дворянської сім’ї, студент юридичного факультету університету, змушений через відсутність засобів залишити навчання

Живучи в тісній комірці, схожої на труну або шафу, на п’ятому поверсі багатоповерхового будинку біля Сінний, Розкольників постійно спостерігає за життям бідноти Петербурга. Розкольників - розумний, гордий, нетовариський юнак, повний свідомості власної винятковості. Він страждає від голоду й позбавлень, від принижень, яким піддаються його мати й сестра

Але особисті його тягарю й горі його близьких - це не основна причина його злочину. «Якби я через те вбив, що голодно був… те я б тепер… щасливий був», - говорить Розкольників після злочину

За кілька місяців до вбивства герой пише статтю, у якій розглядає «психологічний стан людини після злочину». Він відзначає, що цей стан схоже на хворобу - потьмарення розуму, розпад волі, нелогічність учинків. Торкнувся Розкольників у цій статті й «злочину по совісті». Роз’ясняючи пізніше цю думку, герой говорить про два розряди людей

У той час як більшість покірно треба встановлених порядків, в історії людства іноді з’являються люди, які зухвало порушують загальновизнані норми моралі. Це «владарі долі» - Наполеоны, Магометы. Вони досягають своїх цілей через злочин і насильство

Такі «незвичайні люди», що проклинаються сучасниками, потім стають героями історії. Із цієї індивідуалістичної теорії випливають болісні для Раскольникова питання: « чиВоша я, як всі, або людина?», « чиТварина я тремтяча або право маю?» В останні перед убивством дні тричі зустрічається Розкольників із трагедіями життя, які до кінця переконують його в справедливості «убивства по совісті».

У брудному трактирі слухає Розкольників оповідання «п’януватого» Мармела-Дова про сімнадцятилітню дочку і її жертву для порятунку сім’ї. І ще один удар, ще один щабель до бунту - лист матері про його сестру Дуне, що може повторити долю Соні Мармеладовой. Розкольників з жахом розуміє, що такі історії стали частиною петербурзького життя. Убити дурну бабу-процентщицу, взяти її гроші, призначені для монастиря, і врятувати тисячі принижене й ображених - це «справедливе вбивство», по думці героя. Розкольників робить свій злочин ще й для того, щоб визначити, чи ставиться він до розряду «незвичайних».

Раскольникову вдалося зробити задумане вбивство. Але його трагічний «експеримент» привів зовсім не до того результату, якого він очікував. Розкольників почуває, що він начебто ножицями відрізав себе від інших людей. По його теорії, і Соня, і його мати, і Дуня, і Катерина Іванівна належать до розряду «звичайних» людей

И, отже, сокира іншого Раскольни-Кова може обрушитися на їхніх голів. Героєві нестерпна думка про подібність його теорії з теоріями Лужина, Свидригайлова. Він ненавидить їх, але не має права на цю ненависть. «Я не людини вбила, я принцип убила! Принцип-Те я й убив, а переступити-те не переступив», - з жахом думає Розкольників

Таким чином, теорія Раскольникова терпить крах, вона не витримує життєвої перевірки. Життя, почуття завжди богаче будь-якої теорії, затверджує Достоєвський. А тим більше така нелюдської, як теорія про «Два розряди», про сверхлюдях і «вошей», «недолюдинах». Основна філософська думка роману розкривається не в системі логічних доказів і спростувань, а як зіткнення людини, одержимого вкрай злочинною теорією, з життєвим процесом, що спростовує його теорії. Поступово, болісно важко носіями щирої краси й моральності стали для Раскольникова не ті, хто ставить себе вище рядових людей, а ті, хто, подібно тихій Соні, серед голоду й принижень зберігають віру в життя й людину, відразу до зла, насильству й злочину в будь-яких формах

Хто заступиться за людей, хто простягне їм руку допомоги й милосердя? Жодна теорія, спрямована проти щирих потреб людей, позбавлена вищої гуманності, не здатна вирішити ці питання, уважав Достоєвський. Все життя письменник-гуманіст шукало шляхи до «широкого» і вільному буттю людей

Він усвідомлював, що йому не вдалося знайти цих шляхів, але своїм аналізом шукань Раскольникова Достоєвський полегшив іншим поколінням пошуки шляхів в «царство світла й думки». Він застерігає читачів від помилок свого героя. Пророк ідеї «надлюдини», Фрідріх Ницше, помітив, що своїм гуманізмом творчість Достоєвського «суперечить моїм самим потаєним інстинктам». «Мир урятує Краса», - затверджує Достоєвський. Він був упевнений, що тільки моральне перевиховання людства зробить абсурдними злочинні теорії, знайде вихід з життєвих тупиків

И «золотий століття» прийде тільки тоді, коли люди будуть любити друг друга