У ній народжується краса, гармонія,  лад,  єдність.  Любов  —  радість,  любов  — джерело натхнення. Споконвічна тайна людського буття. І щасливий той, хто спізнав у своєму житті силу цього дивного почуття. Від Ярославни, від «Слова о полку Ігоревім» через народний епос, поезію середніх віків і класику вічна тема любові прийшла до нас. Серця під впливом божественного почуття несуть дар життя і поезії… Петрарка, Шекспір, Шевченко, Пушкін, Франко, Леся Українка, Сосюра, Павличко, Ліна Костенко…

Людина, серце якої не плакало від солодкої муки, душа якої не боліла коханим ім’ям, не може зрозуміти цього прекрасного почуття. А якщо Бог нагородив її цим неоціненним скарбом, то народжується диво-поезія, якій судилося стати безсмертною. І не один закоханий повторював печальні Франкові слова, де і «розпука», і «невтишима тоска», де «любов… плаче так гірко». Кохання робить людину красивішою, облагороджує її. У душі виникає щось незбагненно-животворяще, народжується світ краси і величчя. Це любов водить сонце і світила, цс вона є володаркою усього досконалого, «любов душ. — це лад, це ум природи», — стверджують поети світової класики. Любов омиває наші серця цілющим дощем, ростить добро і завше стверджує в людині людське, вивищує нас над злом. Любов дарує хвили: ч радості, дарує світло і тепло. І ніхто не в силі від неї відмовитися, не прийняти її.

• Моя любове! Я перед тобою.
• Бери мене в свої блаженні сни, —

з трепетом і ніжністю звертається Ліна Костенко до цього всеперемагаючого почуття. В любові є такі падіння-піднесення в «нерозшифрованої муки невідворотну німоту», що це проймає все людське єство і може залишити зарубку таку, що ще довго потім «сахається розгублена душа, почувши раптом тихі кроки щастя». Великі печаль серця, що, здається, увібрано всі смутки молоди ровесників різних часів і народів, промовляє до нас і сьогодні пристрасними словами Василя Симоненка:

• Дні і ночі думать про тебе,
• Виглядати тебе щомить —
• Лиш для цього, їй-богу, треба,
• Тричі треба на світі жить!

Любов приносить щастя, любов приносить розпач, страждання. Цим почуттям керувати неможливо. Бо так вже створено світ, що не завжди виникає взаємність у коханні. І тоді здається, що найстрашнішої кари, муки та сліз не треба. Василь Симоненко писав:

• Ні, я б не став тебе вогнем палити,
• З тобою б розквитався без жалю:
• Я б побажав тобі когось отак любити,
• Як я тебе люблю.

Силу, велич диво любові виміряти не в змозі ніхто. Це вона робить будні святами, світ стає сонячним, гарним, це вона запалює серця людські чарівним вогнем. Земля зацвітає не лише весною, і білим цвітом стає «перший сніг», і душа стає «на повен зріст», «коли люблю, коли сміюся, коли зітхаю в падолист», — зізнається Г.Чубач в одній з поезій.

Любов перемагає все. Безсилими стають перед нею ненависть, зло, хвороби. Любов рятує від усіх бід і незгод. І щасливий той, кому доля подарувала цю красу, цю велич, цю силу. І, дякуючи Богові за те, що нагородив мене цими неоціненим скарбе”і, звертаюся до своєї любові:

• Спасибі скажу долі, що ти є,
• Бо ж я могла. Тебе і не зустріти.
• Нехай мені святе ім’я Твоє
• Допомагає і в сльоту горіти.
• Народе мій, до тебе я ще верну…
• (В. Стус)