У ній народжується краса, гармонія, порядок, єдність. Любов - радість, любов - джерело натхнення. Споконвічна таємниця людського буття. І щасливий той, хто пізнав у своєму житті силу цього дивного почуття. Від Ярославівни, від «Слова про полк Игореве» через народний епос, поезію середніх століть і класикові вічна тема любові прийшла до нас. Серця під впливом божественного почуття несуть дарунок життя й поезії… Петрарка, Шекспір, Шевченко, Пушкін, Франко, Леся Українка, Сосюра, Павличко, Ліна Костенко…

Людина, серце якого не плакало від солодкого мучення, душу якого не хворіла на улюблене ім’я, не може зрозуміти цього прекрасного почуття. А якщо Бог нагородив людини цим неоціненним скарбом, то народжується чудо-поезія, який судилося стати безсмертної. І не один закоханий повторював сумні слова Франко, де й «розпач», і «безутішна туга», де «любов… плаче так гірко». Любов робить людини гарніше, облагороджує його. У душі виникає щось животворящі-животворящу-животворяща-животворящий-незбагненн-животАСряще, народжується мир краси й величі. Це любов є володаркою всього доконаного, «любов душі - це порядок, це розум природи», - затверджують поети світової класики. Любов обмиває наші серця цілющим дощем, ростить добро й завжди затверджує в людині людське, піднімає нас над злом. Любов дарує хвилі радості, дарує світло й тепло. І ніхто не має сил від її відмовитися, не прийняти її.

«Моя любов! Я перед тобою. Бери мене у свої блаженні сни, - із трепетом і ніжністю звертається Ліна Костенко до цього всеперемагаючого почуття. У любові є такі падіння й підйоми, що це проймає все людське єство. Більший сум серця, у яке, здається, увібрані всі суми молоди ровесників різних часів і народів, проговорює до нас і сьогодні жагучими словами Василя Симоненко: «Дні й ночі думати про тебе, визирати тебе щомиті. Лише для цього, їй-богу, потрібно, Тричі потрібно у світі жити!». Любов приносить щастя, любов приносить розпач, страждання. Цим почуттям керувати неможливо. Так уже створений мир, що не завжди виникає взаємність у любові. І тоді здається, що страшнее покарання, мучення й сліз не потрібно.

Василь Симоненко писав: «Ні, я б не став тебе вогнем палити, З тобою би розрахувався без жалю: Я б побажав тобі когось так любити, Як я тебе люблю». Силу, велич чуда любові виміряти не в змозі ніхто. Це вона робить будні святами, мир стає сонячним, гарним, це вона запалює серця людські чарівним вогнем. Земля розцвітає не тільки навесні, і білим кольорами стає «перший сніг», і душу стає «у повний ріст», «коли люблю, коли сміюся, коли зітхаю…», - зізнається Г.Чубач в одній з поем. Любов перемагає все. Неспроможними стають перед нею ненависть, зло, хвороби. Любов рятує від всіх лих і незгод. І щасливий той, кому доля подарувала цю красу, ця велич, цю силу. І, дякую Бог за те, що нагородив мене цими неоціненним скарбом і, звертаюся до своєї любові:

• «Спасибі скажу долі, що ти є,
• Тому що я міг Тебе й не зустріти
• Нехай мені святе ім’я Твоє Допомагає й у сльоту горіти
• Народ мій, до тебе я ще повернуся…» (В. Стус).