Легендарними прототипами Тристан і Ізольда . уважаються образи кельтських, ірландських і шотландських легенд. Ім’я Т. уперше зустрічається у формі Дроостан (Дрост, Дрест) у генеалогиях пиктских королів VIII в. Багато сюжетних паралелей до Т. і И. можна виявити у двох ірландських сагах - «Вигнання синів Уснеха» і «Втеча Ди-армайда й Грайне». Л.Д.Михайлов уважає, що И. успадкувала багато рис своїх кельтських попередниць. Її ім’я у формі Eselt зустрічається в англосаксонському джерелі 967 г.

Під час нормандського завоювання Англії образи Т. і И. перейшли у французьку літературу (ім’я Т. співзвучно із фр. triste - «сумний»). Існує також припущення, що міфологічних корінь образів Тристан і Ізольда йдуть у яфетические (жителів Афревразии) сказання про космічні стихії, про Сонце - Т. і про воду - И. Літературна генеалогія цих героїв сходить до т.зв. «Прототипу» - першому французькому роману про Т. і И. (цілком загублений). Збереглися лише дві віршовані обробки «Прототипу», датируемие втор. підлога. XII в.: поема Беруля й фрагменти роману Трувера Тома. Німецький варіант роману про Т. і И. створили Эйльгарт фон Оберг (близько 1190) - по Берулю й Готфрид Страсбургский (нач. XIII) - за версією Тома. Крім цього існує прозаїчний французький роман, норвезька сага, англійська поема «Сер Тристрем», французька поема «Тристан Юродивий», «лэ» Марії Французької «Жимолость» - всі вони ставляться до XIII в. У середньовічній літературі Т. і И. стали синонімами ідеальних коханців і нерідко обиралися як псевдоніми трубадурами й тими дамами, яким вони присвячували свої любовні вірші. Розрізняють три версії образа Тристан і Ізольда: епічна (Беруль - його И. нескінченно далека від куртуазних героїнь лицарських романів, вона постійна у своєму почутті, рішуча, відверта); лірична (Тома - Т. виявляється героєм, роздира постійно двома протилежними й исключающими другом друга почуттями: прихильністю до Марка, чоловікові И., і любов’ю до И.); лицарського, де Т. з коханця, цілком поглиненого своїм почуттям, перетворюється у звичайного мандрівного лицаря

Образи Тристана й Ізольда в корені відрізнялися від персонажів куртуазної літератури. А.Н. Веселовский відзначав, що Тристан і Ізольда люблять один одного однаково жагуче, захоплені однієї й тієї ж силоміць: з Т. важко було зробити sergent d’amour. И. не про що було благати. Тому в часи Відродження сюжет про Т. і И. був практично забутий. (Єдине виключення - роман Пьера Сала «Тристан» (нач. XVI в.). У ньому любов Т. і И. має щасливий кінець.) Лише з кінця XVIII в. виникають десятки нових обробок цього сказання. До образів Тристан і Ізольда звертаються поети Виланд, А.В.Шлегель, Рюккерт, Иммерман, Вакернагель, Платен, М.Арнольд, Теннисон, Суинбери.

Герої музичної драми (опери) Р.Вагнера «Тристан і Ізольда» (1859). Вагнер бачив в образах Т. і И. насамперед трагедію люблячих і страждаючих людей: «Їхнє почуття проходить до кінця всі фази марної любові з полум’ям, що спалює їх у глибині душі, починаючи від самих боязких нарікань, у яких виражає себе страсне-невтомн-жагуче бажання, від найніжнішого трепету - до спалаху страшного розпачу при усвідомленні безнадійності цієї любові, поки, нарешті, що безсило никне в собі самому почуття Т. і И. не вгасає, як би растворясь у смерті».

Герої роману французького письменника й філолог^-філолога-вченого-філолога Ж.Бедье «Роман про Тристане й Ізольду» (1900). Бедье створив свою версію Т. і И. на основі версій Беруля, Тома, Эйльгарта фон Оберга й Готфрида Страсбургского. Гастон Парис у передмові до роману Бедье писав, що зміст його - у фатальному характері любові, що піднімається над всіма законами. Любов Т. і И. переборює внутрішні перешкоди: ревнощі, підозрілість, жорстоке бажання помститися за мниме зрадництво. Образи Т. і И. символізують такі глибинні антиномії людського життя, як протиріччя між законною й незаконною любов’ю, між любов’ю й боргом, між дружбою й зрадництвом, і, нарешті, між любов’ю й пристрастю. Наприкінці роману Бедье як би присвячує образи Т. і И. читачеві: «Вони шлють через мене вам привіт, всім тим, хто нудиться й щасливий, хто скривджений любов’ю й хто жадає її, хто радісний і хто тужить, всім люблячої. Нехай знайдуть вони тут розрада в мінливості й несправедливості, у досадах і негодах, у всіх стражданнях любові».