Ми зустрічаємо часткове відділення непоясненого від природи, тобто існування незалежних фізично, але покровительствующих природі парфумів, яких людина не може бачити й відчувати, але вважає за можливе вплив на них. Сам спосіб впливу не змінився - це ті ж моління й жертвоприносини. Уже на цьому рівні виникають питання про виникнення всього сущого, виникають космогонічні міфи про виникнення миру. Також з’являються подання про сутність смерті, про продовження існування після смерті й т.д. Т. е. ми зустрічаємо спробу людини усвідомити мир і своє місце в ньому. У цей момент бог з’являється перед людиною, як безліч фізично неоформлених сил, життя якого залежить від них. Тепер людина намагається спілкуватися з ними шляхом сновидінь, підсвідомих явищ і т.д.

Далі боги формуються в чітке й певне поняття. Це або люди (вони, як правило, виступають у деякій безлічі) , або антропоморфні істоти, якою знову приписують сили природи, життєвий успіх, ремесленнические заступництва. Образ їхнього існування схожий з людським, тому що принесені жертви в основному вважаються їжею й предметами користування богів. На цьому етапі виникають міфи про появу богів, про їхній вплив один на одного, часто про їхнє життя й безсмертя. Людина боїться смерті, і тому безсмертя він приписує богам. Раніше й зараз ми зустрічаємо в будь-якій релігії правила, які повинен виконувати людина протягом життя. Одне із самих древніх “правил” - це поклоніння предкам. Історія цього культу тягнеться ще із часів племінного пристрою. Часто він пов’язаний з обожнюванням самих предків і поданнях про загробний світ. Ще одне з основних правил це шанування богів. Також існує правило збереження державних підвалин. Воно проявляється як обожнювання імператорів і виконання своїх обов’язків перед ним.

От деякі з основних необхідних понять для людини.

Крім них проявляються чисто моральні поняття, більше властиві для світових религий.

Отже, Бог із тварини, пройшовши якийсь шлях розвитку, переходить у схоже з людиною істота, до деякого періоду виступаюче в множині, що є або шляхом появи всього сущого, або не будучи причиною, стає творителем і правителем миру, він установлює правила, стежить за їх виконанням і вирішує долю людини залежно від їхнього виконання.

У світових религиях, які ми розглянемо трохи нижче, Бог з’являється трохи в іншій іпостасі. Він знову ж зберігає за собою права правителя, але тепер набагато яскравіше виступають моральні поняття.

На даний момент у світі існує три світових релігії: буддизм, іслам і християнство. Характерними їхніми особливостями є місце поширення релігії, що не залежить від місця її виникнення.

Так походження буддизму дотепер не відомо, ця релігія поширена в Південній, Південно-Східній, Східній Азії, Японії й інших країнах.

Дослідники буддизму припускають, що ця релігія виникла в 6-5 векох до н.е.

В основі її лежить поверие, що засновник цієї релігії був сином пануючи одного із североиндийских держав. Його кликали Сиддхартха, а пізніше Гаутама. Царевич ніколи не бачив навколо себе похмурого, важкого, потворного, не підозрюючи про його існування, проводячи молоді роки за високими стінами палацу. Поштовхом до щиросердечного перевороту послужили для царевича чотири зустрічі: старезний старий, що жорстоко страждає хворий, небіжчик і злиденний чернець.

Так він довідався про існування хвороби, старості, смерті. І вирішив відректися від розкоші й насолод і знайти щиросердечний спокій в аскетизмі. Він став аскетом-пустельником, сім років провів у лісі, добровільно самомучачи себе, щоб досягти щиросердечного миру й пізнання істини. Далі він зрозумів, що це неправильний шлях порятунку.

Один раз уночі, сидячи під деревом і поринувши в глибокі думки, Гаутама раптово досягає “просвітління”. Йому відкривається вся істина. Із цього моменту він стає Буддою Проясненим. Він переконався, що обидві крайності - і життя, повне задоволень і похоті, і життя добровільних страждань - дорівнює далекі від правильного шляху. Перша - це “життя низинного, невдячного, противна духу, неварте, незначна”; друга - “життя похмура, неварта, незначна”. Правильний шлях лежить по середині. Це шлях самозаглиблення для пізнання істини, шлях ведучий до спокою й до просвітління духу. Все життя, відповідно до навчання Будди, це страждання. Причина страждання - прихильність до життя, спрага буття. Ця спрага “веде від відродження до відродження”. Припинення страждання полягає в “усуненні цієї спраги через повне знищення бажання”. Людина повинен придушити в собі всяке прагнення до існування, усяке бажання, пристрасть, усяку прихильність до чого б те не було. Щоб досягти цього, людина повинен випливати “восьмеричним шляхом”, ведучим до припинення страждань: “праведна віра, праведна рішучість, праведні слова, праведний спосіб життя, праведні прагнення, праведні помисли, праведне споглядання”.

Так людина досягне зрештою досконалості: він стане архатом - святим і поринає в нірвану. Нірвана - останній, ідеальний стан, до якого повинен прагнути мудрець. Нірвана означає припинення ланцюга перероджень, які становлять долю людини. Ланцюг перероджень у буддистів називається сансара. Перероджуючись, жива істота може прийняти не тільки людську форму: воно може відродитися твариною, рослиною, злим духом, божеством. Будда перший з людей досяг “просвітління” і йому не загрожує вже нове народження. Смерть Будди - це безпосередній перехід у нірвану.

Моральні заповіді первісного буддизму носили переважно негативний характер: не вбивати жодного живої істоти, не стосуватися чужої дружини, не говорити неправди, не пити провина.

Одне з важливих заповідей буддизму - любов і милосердя до всіх істот. Буддизм заперечує єдність душі людини. Основу психічного життя людини становлять окремі драхми (означає закон, навчання, релігія, істинно реальне, якість, основне значення - носій своєї ознаки, тобто носій щиросердечних властивостей) .

Таких драхм у людини багато. У числі драхм є “почуттєві”, “свідомості” і ще кілька категорій, у тому числі “несхильні буттю” і прагнучі до спокою - нірвані. По смерті людини драхми, що становлять його особистість, розпадаються, але під дією тої драхми, що створена всією діяльністю людини під час його життя й у попередніх переродженнях, вони знову з’єднуються, уже в нових комбінаціях, і дають початок нової особистості. Так відбувається вічний круговорот драхм, це болісне “колесо буття”, вирватися з якого людина може, тільки дотримуючись заповідей Будди.

Пізніше виникає вчення про махаяне - “велику колісницю” або “широкому шляху” порятунку. Тут Будда стає чільним богом, виникають також деякі інші боги, що досягли нірвани.

Ще одне нововведення махаянистов - допущення мирян у нірвану (вчення про рай) . У раї сукхавати перебувають душі праведників, яким має бути втілитися на землі ще тільки один раз, перш ніж - 16 досягти нірвани. Виникає поняття пекла для грішників, що порушують закони Будди.

Така основа буддистского навчання.

Pages: 1 2 3