Трагедія любові в лірику А. А. Блоку | Довідник школяра – кращі шкільні уроки по всім предметам

Трагедія любові в лірику А. А. Блоку

У моїй душі любові весна Не перемінить бурхливої негоди… А. Блок Говорять, що кожний чоловік через все життя дбайливо проносить у своїх думках і мріях створений ще в юнацькі роки образ своєї Дульсинеи Тобосской, своєї Прекрасної Дами. І з роками цей образ тільки лише злегка змінюється. І як би не складалося особисте життя, кожний однаково продовжує мріяти й у мріях своїх звертатися до вічно прекрасної, мудрої, недосяжної, дбайливо зберігати її образ і молитися на неї. Тому що так улаштована людина

Він не може жити без віри, без чогось світлого в душі. Люблячої властиво обожнювати улюблених. А. Блок увійшов у літературу з першим циклом віршів, так і що назывались - “Вірші про Прекрасну Даму”. І цю тему, цей образ Прекрасної Дами, спочатку такий тендітний, романтичный, а з роками принимавший риси, що все більше реальні, він дбайливо проніс через всю свою творчість. І якщо образи ранніх віршів Блоку живуть лише в божественному, романтичному світі: Ти із шепоту слів народилася, У вечереющий сад забралася И обсипала вишневий колір, Продзвенів твій весняний привіт

З тої пори, що ні ніч, що ні день, Треба мною твоя легка тінь, - те пройдуть роки, і життя накладе на все свій відбиток. Майже підуть юнацька захопленість і романтизм, а замість нього з’явиться сірий, повсякденний мир. І не тільки з’явиться, але й займе своє чільне місце. А мир фантазії, мир мрії звернеться в легкий серпанок навколо образа. Поступово в лірику Блоку будуть відчуватися роздвоєність і сприйняття образа жінки через призму двох мирів: близького й скорботного “тут” і кращого, прекрасного “там”. Так, вічна жіночність і мудрість з’єднаються воєдино зі скорботною реальністю. Душа - ореол, що йде зсередини, оточує земну оболонку прозорої тендітної серпанком

Саме в ній і укладена та вічна принадність жінки, що оспівували поети всіх століть. І це з’єднання двох мирів підносить жінку в очах поета на п’єдестал богині. Так співав її голос, що летить у купол, И промінь сіяв на білому плечі, И кожний з мороку дивився й слухав, Як біле плаття співало в промені… Вона близька, цілком реальна й у той же час недосяжна, як божество. “…Я знаю - ти тут, ти близько - ти там”. Можливо, що саме ця дивна здатність бачити в жіночому образі божественний початок багато в чому визначила відношення Блоку кженщине.

Живучи реальним життям, серед людей, воно чітко бачив, як побут і сіра щоденність давлять на жінку й гублять у ній той світлий образ, втілення якого в житті він шукав. Виникає образ жінки на тлі соціальних проблем, і гірка дійсність усе більш щільно оточує курною завісою “світлий образ”: И щовечора, за шлагбаумами, Заламуючи казанки, Серед канав гуляють із дамами Випробувані гостряки. Над озером скриплять кочета И лунає жіночий вереск, А в небі, до всьому привчений, Безглуздо кривиться диск. І хто ця дівчина без ім’я?

Хто вона - сон або дійсність? Богиня або занепала? Свята або злочинниця? Дівчина, що у п’яному маренні представлялася поетові земним втіленням “святого образа”: И щовечора, у годину призначений (Иль це усі права захищені 2001-2005 тільки сниться мені?), Дівочий стан, шовками схоплений, У мрячному рухається вікні…

…І віють древніми повір’ями Її пружні шовки, И капелюх з жалобним пір’ям, И в кільцях вузька рука… Ці гіркота й біль стають основними мотивами у віршах Блоку. І разюче жахливими відкриваються контрасти між двома мирами: Під насипом, у рові некошеному, Лежить і дивиться, як живаючи, У кольоровій хустці, на коси кинутому, Гарна й молода… …Не підходите до їй з питаннями, Вам однаково, а їй - досить: Любов’ю, брудом иль колісьми Вона роздавлена - усе боляче.

Жінка створена для того, щоб любити й бути улюбленої. Але якщо доля розпорядилася інакше й побут роздавив її, те чия в тім провина? Блок, звичайно, бачив і розумів це. І тому, напевно, у його віршах жінка завжди буде жертвою, завжди буде виправдана: Я не тільки не маю права, Я тебе не в силах дорікнути За болісний твій, за лукавий, Багатьом жінкам призначений шлях. Можливо, це з’явилося однієї з головних причин того, що любов і доля жінки в лірику Блоку завжди трагичны. Жіночі образи з віршів “Перед судом” і “На залізниці ” згодом виллються в образ Катьки в поемі “Дванадцять”.

И Катька з’явиться уособленням трагічної жіночої долі й трагічного життя людський, тому що по положенню жінки можна судити про життя суспільства. І якщо нещасно жінку, якщо опоганено любов - саме святе, що може бути в людині, те як може бути счастливою життя? Побут і сірість життя реальної жінки відсунули димчастий образ, і прийшов йому на зміну інший, цілком конкретний. Образ тої “жагучий, безбожної, порожній, незабутньої”.

Любов до цієї жінки подібна до іскри. Вона загоряється, миті світить божевільним світлом, щоб випити насолода життя до дна й щоб так само незабаром згаснути, згоріти. І нехай вона “безбожна, порожня”, і нехай пил повсякденності огорнула її, вона завжди буде не грішницею, а мученицею. І любов до жінки для Блоку залишиться світлим і святим почуттям, що він зумів зберегти й пронести через всю творчість. У снах сумних тебе довідаюся И стискаю руками моїми Чародейную руку твою

Повторюю далеке ім’я…

Збережи - » Трагедія любові в лірику А. А. Блоку . З'явився готовий твір.

Трагедія любові в лірику А. А. Блоку





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.