Він перший поетично відтворив, в особі Тетяни, росіянку жінку. В. Г. Бєлінський. Жіночий характер пушкінських часів… З портретів і мініатюр кисті О. Кипринского й В. Боровикова, В. Тропініна й К. Брюллова беззахисно, задумливо й ніжно дивляться на нас ока сучасниць великого поета. Неповторні долі, що збулися й не несвершились надії, мрії… На жаль, час у своєму необоротному плині віднесло все це висторию.

Але залишилося мистецтво. Залишився Пушкін. Залишилася з нами його незабутня Тетяна Ларіна, так просто й природно зайняла провідне місце в галереї жіночих образів російської літератури 19 століття. Властиво, хто був у нас у літературі до Тетяни? Його ж Людмила з “Руслана” і Марія з “Бахчисарайського фонтана”?

Або Світлана Жуковського? А може, Ліза з повісті Карамзина? Всі ці героїні, що володіють, безсумнівно, масою індивідуальних достоїнств, початку росіянинові національному жіночому типу не далися

А Тетяна зробила це. Чим же цікавий образ героїні роману “Євгеній Онєгін”? Насамперед своїми глибокими національними коріннями, своїй росіянці основою, що робить її доконаним явищем у московському й петербурзькому суспільстві, що притягає блиск якого залишає Тетяну байдужої. А мені, Онєгін, пишність ця, Осоружної життя мішура, Мої успіхи у вихрі світла, Мій людний будинок і вечори, Що в них? Зараз віддати я рада Все це дрантя маскараду, Весь цей блиск, і шум, і гад За полицю книг, за дитячий садок, За наше бідне житло, За ті місця, де в перший раз, Онєгін, зустріла я вас, Так за смиренний цвинтар, Де нині хрест і тінь галузей Над бідної нянею моєї. У цієї, може бути, трохи довгій цитаті з фінального діалогу героїні з Онєгіним вся вона, Тетяна. І тут усе, що зв’язує з нею автора, всі, за що Пушкін любить її. Ні в Голіциній, ні в Завадовской, ні у Воронцовой, ні в Кери не почував поет цієї внутрішньої сили, самобутності, простоти

А тому й створив “милий ідеал”. Невипадково М. Цветаева в книзі “Мій Пушкін” звертає увагу на зв’язок: Пушкіна-Тетяна-Нянька. Орися Родіонівна