У рефераті робиться спроба розглянути тенденції розвитку Військово-Морського Флоту колишніх учасників “холодної війни” і пропонуються “шляхи” її вдосконалювання. У вигляді короткої лоції по роботі, можна сказати, що спочатку виробляється спроба проаналізувати й намітити основні шляхи розвитку Військово-Морського Флоту в ракурсі Збройних Сил у цілому. Далі, більш детально будуть розглянуті тенденції розвитку ВМФ США й Великобританії

Сучасна военнополитическая ситуація, що зложилася у світі в результаті відмови від протистояння Сходу Заходу, дезінтеграції ніколи єдиного Радянського Союзу й появи на його території незалежні держав, а також значного скорочення окремих видів ядерних і звичайних озброєнь, змушує переосмислювати призначення й завдання не тільки Збройних Сил Росії, але й кожного виду ВР. Рішення виникаючих у зв’язку із цим проблем вимагає єдиного методологічного підходу й неможливо без удосконалюванні теорії видів Збройних Сил, і зокрема теорії Військово-Морського Флоту. Її розвиток залежить від створення теоретичної основи радикальних заходів щодо призупинення деструктивних процесів перехідного періоду, здатних привести до втрати боєздатності об’єднань і з’єднань флотів

Теорія Військово-Морського Флоту, будучи складовій частиною військової науки, являє собою систему наукових знань, що розкривають закони й закономірності збройної боротьби на море, принципи будівництва ВМФ, його підготовки й застосування в ході війни й у мирний час. Теорія ВМФ містить у собі: загальну частину теорії ВМФ, теорію військово-морського мистецтва, теорію будівництва ВМФ, теорію військового навчання й виховання, теорію керування ВМФ, теорію тилу ВМФ, військово-морську історію. Зміст теорії визначає взаємозалежність її елементів і вплив їхній один на одного, а також на розвиток всієї системи військових знань, що перебувають як у предметної, так і в проблемному взаємозв’язку. Проведена оцінка змін впливу елементів військової науки на всіх рівнях з урахуванням происшедших змін дозволила виявити найбільш загальні тенденції розвитку теорії ВМФ.

По-перше , розірвання предмета теоретичних досліджень, пов’язане з декларованою участю Росії в акціях по забезпеченню колективної безпеки, у тому числі під егідою ООН, а також з рішенням у ході цих акцій завдань Збройними Силами в цілому і їхніх окремих видах вчастности.

Виходячи з військової небезпеки, що зберігається, обумовленими політичними намірами, реальною військовою міццю ряду держав (коаліції держав), наявністю в них сильних угруповань військово-морських сил, розвитий системи базування поблизу границь Росії, з огляду на характерні для країни військово-географічні фактори (значна довжина морських границь, роз’єднаність окремих районів, залежність економіки держави від стану морських і океанських комунікацій), можна дійти висновку, що рішення головних оборонних завдань можливо лише при збереженні в складі Збройних Сил Росії потужного й дієздатного Військово-Морського Флоту. Яким йому бути в умовах триваючого скорочення окремих озброєнь, масового висновку з бойового складу отслуживших свій строк надводних кораблів і підводних човнів, істотної реорганізації й зменшення числа науково-дослідних установ і навчальних закладів ВМФ, значного скорочення фінансування планів військового суднобудування, перепрофілювання суднобудівних і судноремонтних заводів, конструкторських бюро? Спроби дати відповідь на це проблемне питання, виходячи винятково з відомчих інтересів і використовуючи військову науку лише для обґрунтування вже ухвалених рішень, приречені на провал і здатні лише трохи продовжити функціонування нежиттєздатних структур - або утративших своє призначення в нових умовах, або не забезпечених ресурсами й фінансуванням

По-друге, розширення подань про механізм збройної боротьби на море, спрямоване на відновлення прогностичних функцій військово-морського мистецтва й комплексування проведених досліджень, а також орієнтування їх на пошук ефективних рішень для перетворення Військово-Морського Флоту в ході військової реформи. Це пов’язане з тим, що для фундаментального наукового пророблення виникаючих проблем необхідні єдині методологія, інструмент і технологія досліджень в області будівництва, підготовки й застосування ВМФ у мирний і воєнний час

Викладені тенденції розвитку теорії ВМФ припускають переосмислення традиційних підходів до пізнання процесів збройної боротьби на море й зводять проблему її моделювання в ранг ключовий

Основним джерелом військових знань, що визначають розвиток військової теорії, завжди вважався досвід бойового застосування військ і сил флотів у війнах і військових конфліктах. Відсутність у Росії досвіду ведення війни на море із застосуванням сучасної зброї привело: до зайвого теоретизации військової практики; втраті військовою наукою в цілому, а також теорією ВМФ і військово-морським мистецтвом зокрема прогностичної функції; прагненню оцінювати хід і результат аналізованих процесів збройної боротьби на море по примітивних кількісних показниках, заснованим лише на співвідношенні сил сторін і не враховуючим інших важливих у сучасних умовах факторів (можливостей автоматизованих систем керування силами, взаємодії сил, динаміки аналізованих бойових дій і ін.).

Якісна зміна засобів збройної боротьби, поява нових (більше доконаних) форм і способів ведення воєнних дій і одночасне відставання від цього процесу розвитку загальної теорії збройної боротьби за останні десятиліття ще більше збільшило розрив між теорією й практикою військового будівництва. Це привело в минулому до серйозних прорахунків у технічній-військово-технічній політиці, невиправданим економічним витратам на масовий випуск танків, літаків, підводних човнів, ракет і іншої дорогої військової техніки, що підлягає в цей час скороченню й утилізації, що у свою чергу також вимагає значних витрат. Таким чином, командування ВР Росії, взявши на себе керівництво здебільшого колишніх Збройних Сил, стає заручником помилкових рішень, прийнятих командуванням ВР Сполучника

По-третє, проведення широкомасштабних досліджень, спрямованих на формування теорії бойових систем ВМФ, здатної органічно доповнити складові частини військово-морського мистецтва необхідним у сучасних умовах інструментом пізнання, забезпечити їх комплексний і взаємозалежний розвиток

Виходячи із цього й з огляду на думки ряду вчених, теорія бойових систем ВМФ, мабуть, повинна містити в собі загальну теорію бойових систем ВМФ (як складову частину основ військово-морського мистецтва) і теорії бойових систем ВМФ стратегічного, оперативного й тактичного масштабів (як складові частини теорій стратегічного застосування, оперативного мистецтва й тактики ВМФ).

Однієї з головних завдань у процесі формування теорії бойових систем ВМФ є, на мою думку, розробка інструментарію (понятійного апарата, кількісно - якісних характеристик і критеріїв ефективності всіх структурних елементів систем, методів дослідження й моделей функціонування протиборчих бойових систем) для рішення питань будівництва, підготовки й застосування ВМФ у мирний і воєнний час

Слід зазначити, що основні функціональні властивості бойових систем, виявлені в процесі проведення на флотах двосторонніх командно-штабних і дослідницьких навчань, військових ігор, свідчать про тісний взаємозв’язок розглянутих вище тенденцій. Це значно розширює можливості вивчення традиційного механізму збройної боротьби, дозволяє по-новому підійти до формулювання цілей і завдань сучасних операцій і бойових дій. Так, кінцева мета операцій і бойових дій у сучасних умовах може бути досягнута або поразкою (знищенням, розгромом, висновком з ладу, придушенням) ударних угруповань супротивника, або позбавленням (або придушенням) його окремих, досить унікальних і важливих, функціональних властивостей, наприклад “організованості”, “керованості”, “наблюдаемости”, “скритності”, або придушенням “інтелекту”.

Pages: 1 2 3