Тема війни Чим далі від початку й кінця війни, тим болше усвідомлюємо ми велич народного повига. І тем більше ціну перемоги. Пригадується перше повідомлення про підсумки війни: сім мільйонів загиблих. Потім надовго ввійде в оборот інша цифра: двадцять мільйонів загиблих. Зовсім недавно вже названо вже двадцять сім мільйонів

А скільки исколеченных, зламаних життів? Скільки що не відбулися счастий, скільки непороджених дітей, скільки сліз материнських, батьківських, овдовілих, дитячих було пролито? Особливо варто сказати про життя на війні. Життя, що, природно, містить у собі бої, але тільки до боїв не зводиться

Головну неймовірну трудову частину становить побут війни. Про це розповідає В’ячеслав Кондратьев у повісті “Сашка”, що “можна було назватьглубочайшим сутнісним трагічним прозаїзмом війни. 1943 рік. Бої треба Ржевом. Із хлібом погано. Немає курива

Немає боєприпасів. Бруд. Через всю повість проходить основний мотив: бита-перебита рота. Майже сосвсем не тосталось однополчан далекосхідників. Зі ста п’ятдесятьох чоловік у роті залишилося шістнадцять

“Всі поля в наших ” скаже Сашка. Навколо іржавою, набрякла червоною кров’ю земля. Але нелюдськість війни не змогла обесчеловечить Сашку. От він поліз, щоб зняти з убитого німця валянки. “Для себе нізащо б не поліз, пропади попадом ці валянки!

Але Рожкова шкода. Його піми наскрізь водою просочилися й за літо не просушиш”. Хочеться виділити самий головний епізод опвести історію із племінними німцями, якого не може Сашка, виконуючи наказ, пустити врасход.

Адже написано було в листівці: “Обеспеченна життя й повернення після війни”. І Сашка обіцяв німцеві життя: “Тих, хто спалил село, поджгателей цих стріляв би Сашка безжалісно. Якщо б попалися”.

А як у бебружиого? Дуже багато бачив Сашка смертей за цей час. Але ціна людського життя не зменшилася від цього в його свідомості. Лейтенант Володько скаже, коли почує історію про полоненого німця: “Ну, Сашокеты людині” А Сашка відповідять просто: “Люди ж ми, а не фашисти”. У нелюдській, кривавій війні людин залишається людиною, а люди людьми

Про цьому й написана повість: про страшну війну й збережену людяність. Десятиліття, це мінімум від дня ВОВ, не ослабшали інтереси суспільства до цієї історичної події. Час демократизму й гласності, що освітило світлом правди багато сторінок нашого минулого, ставить перед істориками й літераторами нові й нові питання. Не прнимая неправді, найменшій неточності, у показі истогрической наукою минулої війни, її учасник, письменник В. Астафьев суворо оцінює зроблене: “Ек тому що написаноо війні, я, як солдат ніякого відношення не маю, я був зовсім на інший войнееполуправда нас измучилае” Ці й подібні, можливо, і тверді слова запрошують звернутися поряд із традиційними творами Юрія Бондарева, Василя Быкова, Віктора Прочанина до романів Астафьев “Пастух і пастушка”, “Життя й доля” В. Гроссмана, повістям і розповідям Віктора Некрасова “В окопах Сталінграда”, К. Воробйова “Лемент”, “Убиті під Москвою”, “Це ми, господи!”, В. Кондратьева “Сашка” і інші

Це ми, господи!” добуток такої художньої значимості, що, по