«Життя коротке, мистецтво вічно», - так говорили древні римляне. Це вираження означає, що цінності, втілені у творах мистецтва, вічні й не втрачають своєї значимості. Дивлячись на великі архітектурні спорудження минулого, переконуєшся в тім, що це виречення абсолютно вірно. Але як бути із творами словесного мистецтва?

Англійський прозаїк і драматург Вільям Сомерсет Моем як - те помітив, що вічність будь-якого літературного твору виміряється декількома сторіччями. Приміром, середнього сучасного читача складно змусити прочитати чудової, повної злої сатири й терпкого гумору роман Франсуа Рабле «Гаргантюа й Пантагрюель», що усього кілька сторіч назад був бестселером, як «Гарри Поттер» зараз. Втім, не варто ходити за такими далекими прикладами. Роман «Євгеній Онєгін», що був суперпопулярним у першій чверті XIX століття, сьогодні перетворився в навчальний матеріал для уроків літератури, і деяк дорослі перечитують його. Що ж, виходить, добутку літератури старіють швидше, ніж древні храми й статуї?

Секрет недовговічності літературних творів у тім, що матеріал, з якого вони створені, недовговічний, а точніше, мінливий. Мова міняється стрімко, убираючи в себе нові слова й позбуваючись від старих. Той же процес оволодіння новим і відмови від старого відбувається й у свідомості читача. Але при цьому не можна вважати абсолютними подібні «старіння» і «відновлення», адже існують літературні твори, які не втратять своєї цінності ще багато століть

«Вічні образи» у художній літературі нечисленні. Назвемо шекспірівських Макбета й Гамлета, Дон Кихота Сервентеса, гетевского Фауста. А по - сьогоденню «вічних тим» і того менше: любов, смерть, подвиг в ім’я людства - от, мабуть, і всі

Добуткам, у яких знайшли відбиття «вічні теми», призначене довге життя. Вони продовжують розбурхувати розуми, знаходять всі нові й нові втілення в драматургії, образотворчому мистецтві, музиці. Згадаємо віхи на шляху «вічних» літературних творів

Гравюри Гюстава Дорі, що ілюструють «Божественну комедію» Данте Алигьери.

Опера «Фауст» Шарля Гуно, де використаний той же сюжет, що й у гетевском «Фаусті».

Балет «Дон Кихот» Людвіга Минкуса, поставлений за мотивами однойменного роману Сервантеса

Постановка шескпировского «Гамлета» театром Мейерхольда, а також екранізація знаменитої трагедії російським режисером Козинцевим

И це лише деякі приклади того, як майстри мистецтв освоюють спадщина літератури минулого

Видимо, наступність і є те, що робить літературні твори вічними. Змінюється мова художньої літератури, літератори кожної епохи привносять у прозу, драматургію й поезію що - те своє, однак залишаються вічними теми й образи, породжені генієм великих майстрів минулого

Виходить, «вічні» теми й образи вже всебічно розроблені? Невже сьогодні не створюються добутки, які згодом стануть класикою, увійдуть в «золотий фонд» світової культури? Насправді, «вічні теми» вічні вже тому, що їх не існує часу. І сьогодні створюються літературні твори, що заслуговують того, щоб залишитися в століттях. Життя коротке, мистецтво вічно, і вони не можуть існувати друг без друга

Недовге століття людини, а особливо століття поета. Адже поет живе у двох вимірах: у повсякденному житті, як всі нормальні люди, і в мистецтві, де він стикається з таємницями світобудови, прислухається до самих тонких рухів душі, відчуває глибинне споріднення з усім живим

Великий росіянин поет А. С. Пушкін прожив усього тридцять вісім років. «Читаючи його утвору, можна чудовим образом виховати в собі людини», - писав про нього В. Г. Бєлінський. Все життя людська, її мрії й зваби, її надії й страждання, буйство, напір молодих почуттів і навчена зрілість проходять перед нами в добутках А. С. Пушкіна:

И почув я неба содроганье,

И горний ангелів поле,

И гад морських підводний хід,

И дольней лози прозябанье…

Ці слова пушкінського «Пророка» можуть бути віднесені й до самого автора цих рядків. ПРО «всесвітню чуйність» А. С. Пушкіна писав Ф. М. Достоєвський. Життя для поета - безумовна й абсолютна цінність, ця єдність, у якому немає нічого окрема й зайвого, і навіть її кінцівка приемлется поетом:

И нехай у гробового входу

Младая буде життя грати,

И байдужа природа

Красою вечною сіяти

Яка добірність, тонкість почуттів, воістину великий сполучник «чарівних звуків, почуттів і дум».

М. Ю. Лермонтов прожив двадцять сім років. Його «залізний вірш, облитий гіркотою й злістю» оспівував внутрішню волю людської особистості, говорив про трагічну самітність і гармонію природи, недосяжної для людини:

Навкруги мене цвів божий сад;

Рослин райдужне вбрання

Зберігав сліди небесних сліз,

И кучері виноградних лоз

Вилися, красуючись меж дерев…

Природа в лірику М. Ю. Лермонтова повна одушевления, величезного й таємничого життя. Голосу природи «мовлення свою вели про таємниці неба й землі». Лише людина не почуває повного злиття із природою, і тому доля його трагичен.

И нудно, і смутно, і комусь руку подати

У мінуту щиросердечної негоди

Желанья? Що користі дарма й вічно бажати…

Лірика М. Ю. Лермонтова - це сповідь нескінченно самотньої, мужньої й душі, що бунтує

Коротка було життя видатного поета XX століття С. А. Єсеніна - усього тридцять літ

Читаючи його вірші, ми любуємося красою зелені, випробовуємо величезну любов до батьківщини, до життя, до всього живого, почуваємо кревний зв’язок з навколишнім світом

Об Русь! - малинове поле

И синь, що впала вреку.

Люблю до радості й болю

Твою озерну тугу

Велич есенинской поезії - у граничній щирості, у гостроті філософських і моральних проблем, у тім, що в кожному рядку, у кожному слові відчувається що - те дуже близьке, рідне

Трагічно зложилося життя поета Н. Гумилева. Він прожив усього тридцять п’ять років. Він - романтик і мрійник, співак конкістадорів, капітанів, воїнів. Йому марилися екзотичні гроти, африканські жирафи, казкові павільйони:

Серед штучного озера

Піднявся павільйон порцеляновий,

Тигриною спиною вигнутий,

Міст яшмовий до нього веде…

Але гармонія й краса виявляються тендітними й минущими. У багатьох його добутках чутні отчаянье, надлам, передчуття загибелі:

Вивіска… кров’ю налиті букви

Говорять - зеленная, - знаю, отут

Замість капусти й замість брукви

Мертвого голови продають

У червоній сорочці, з особою, як вим’я,

Голову зрізав кат і мені…

Коротка було життя поета, але пройшла вона не зрячи: про нього вічно будуть пам’ятати нащадки. Мистецтво - це живаючи пам’ять, воно передає з покоління в покоління думки й почуття, болю й радості, знаходження й розчарування - всі, чим живе людина

Збережи - » Тема твору: - Життя коротке, мистецтво вічно . З'явився готовий твір.