Усе давало йому перевага перед іншими: і похилі лета, і вміння рухати своїм військом, і найсильніша всіх ненависть до ворогів. Н. Гоголь. Тарас Бульба Центральне місце в повісті Н. В. Гоголя займає образ могутнього запорізького козака - Тараса Бульбы. Саме його очами ми бачимо багато хто, що відбуваються в повісті події, саме його думки й учинки допомагають нам зробити певні висновки

Тарас Бульба “був один із числа корінних, старих полковників”. Він був “надзвичайно важкий і товстий”. Якщо щось доводилося йому не по душі, він супив свої ” ис-чорний-білі брови, подібні до кущів, що повырастали по високому тім’ю гори, яких верхівки впритул заніс голчастий північний іній”. Словом, одним своїм видом Тарас походив на старого запорізького вояка

Саме в ті часи Польща стала впливати на російське дворянство, що було не по серцю Тарасові Бульбе. Ні за які багатства, розкіш, спокой-. ную й сите життя він не погодився б перемінити традиції й віру рідної землі на чужому, незвичні його широкому серцю. Тому й хата його “була прибрана в смаку того часу, про яке живі натяки залишилися тільки в піснях так у народних думах”, тобто без надмірностей, без розкоші, а скромно й чисто. На стінах кімнати були розвішані шаблі, рушниці, сітки для птахів, ріг для пороху, вуздечка для коня й т.д., словом, те, що завжди повинне було бути під рукою

Тарас “настільки любив просте життя козаків”, що більшу частину життя проводило в Запорізькій Січі. Додому він показувався на кілька днів у році, після чого знову вертався до своїх бойових товаришів. До осілого домашнього життя, як і до всіх інших занять, що не мали відносини до військової служби, старий козак ставився зневажливо, оскільки всієї його надії, устремління, все життя зв’язані були з боротьбою за незалежність батьківщини. Тому найстрашніший гріх, що може зробити людина, на думку Тараса Бульбы, - це зрадництво товаришів і зрадництво звичаїв предків

До своїх товаришів по зброї Тарас ставиться зворушливо, дбайливо, заради їхнього порятунку йому не жаль навіть власного життя. Козаки цінують таке відношення, і за мудрість, мужність, досвід, військову доблесть і відвагу запорожці вибирають Тараса Бульбу своїм отаманом у важку для них мінуту. Коли козаки, розташувавшись на відпочинок після першого бою під Дубно, довідалися, що під час їх отлучки на Січ прийшли татари й забрали в полон багатьох козаків, що залишилися там, кошовий пропонує негайно “гнатися за татарином”.

Однак Тарас не погоджується, заперечуючи: “Ти забув, видно, що в полоні залишаються нашими, захопленими ляхами?” Піти, не виручивши товаришів, що сподіваються на порятунок з полону, здається Тарасові Бульбе неможливим. Перед вирішальним, найстрашнішим боєм, обраний отаман Тарас Бульба знаходить потрібне слово, щоб побадьорити й об’єднати людей. Він “знав, що й без того міцні вони духом, - а просто самому хотілося висловити все, що було на серце”.

Мовлення, що свідчило про мудрість Тараса, чималому його досвіді й переконаності в правоті своєї справи, глибоко торкнула козаків: “Усіх… розібрало сильно таке мовлення, дошед далеко, до самого серця”. Гарячий відгук у душах запорожців знаходять слова отамана, що “немає уз святіше товариства!” Під час страшного другого бою під Дубно якості Тараса-Полководця розкриваються у всій своїй повноті. Тарас Бульба, як досвідчений воїн, завжди в центрі бою

Важко доводилося запорожцям, однак завжди отаман знаходив потрібне слово, щоб підтримати їх. “Є ще порох у порохівницях? Чи не ослабшала козацька сила? Чи не гнуться козаки?” - гримить над полем бою з різних сторін. З болем у серце спостерігає Тарас за тим, як гине “кращий колір…

війська”. Ще більшим болем відгукнулося, коли побачив Бульба свого молодшого сина, що очолював загін поляків. З якою радістю зустрів не дуже давно Тарас Бульба своїх синів, що повернулися додому з бурси!

Два сини, дві надії: молодий красень Андрий і з дитинства мечтающий про бої й подвиги Остап. Небагато часу дав їм батько, щоб відпочити й побачити з матір’ю, вирішив відразу везти на Січ: “От де наука, так наука! Там вам школа; там тільки наберетеся розуму”.

Однак різні сини, різна й доля в них. Без страху й сумнівів бореться. Остап - гордість батька - за рідну землю. Він розумний і часто у важкі мінути поводиться як мудрий досвідчений запорожець

За ці й багато інших заслуг козаки вибирають Остапа курінним отаманом. Учинки Андрия йдуть врозріз із життєвими установками Тараса Бульбы. За особисте щастя готовий Андрий продати “усе, що не є”: і батька, і товаришів, і вітчизну

Зрештою доходить до того, що Андрий виводить проти батька, проти запорожців кінний загін поляків. Не може стерпеть Тарас зради й зрадництва. Він убиває свою любов - свого молодшого сина Андрия, припиняючи тим, самим його можливого подальшого злодіяння й виконуючи свій борг перед собою й перед бойовими товаришами. Лихо не ходить одна. Слідом за вбивством Андрия старший син Тараса Остап попадає вплен.

Йому загрожує страта. Піддаючи своє життя небезпеки, пробирається Тарас Бульба в місто в надії востаннє побачити свого сина й підтримати його, copyright