Сюжет і композиція роману…. В 1838 році Михайло Юрійович Лермонтов почав роботу над ” Геро-Їм нашого часу”, опираючись на свої кавказькі враження. У процесі створення добутку “Бэла” і “Тамань” були опубликова-ны у вигляді окремих повістей. При публікації “Фаталіста” в ” Оте-Чественных записках” редакція помістила повідомлення про те, що автор припускає найближчим часом видати “збори своїх повістей і надрукованих і ненадрукованих”. Завершився анонс многообещаю-щими були опубліковані у вигляді окремих повістей

При публіка-ции “Фаталіста” в “Вітчизняних записках” редакція помістила повідомлення про те, що автор припускає найближчим часом видати “збори своїх повістей і надрукованих і ненадрукованих”. Завір-Шився анонс багатообіцяючими словами: “Це буде новий, пре-червоний подарунок російській літературі”. Отже, читачі чекали збірник повістей і автор споконвічно, видимо, не задумував своє произведе-ние як цілісне й зв’язне оповідання. В 1840 році роман “Герой нашого часу” побачив світло. Повести, що ввійшли в нього, мали суцільну композиційну структуру

Психологічна складність центрального образа визначила композиційну будову добутку. Лермонтов поступово знайомить читача зі своїм героєм, усе глибше розкриваючи перед нами душу Печорина, усе сильніше нас зацікавлюючи. Композиція крім сюжету вбирає в себе й інші складові добутки. Важливим моментом у розкритті композиції “Героя нашого часу” є й те, хто розповідає опроисходящем.

Зміна оповідача дозволяє Лермонтову більш глибоко й всеобсяг-люще розкрити внутрішній мир героя. Ми знайомимося з Печориным в “Бэле”. Розповідає про героя Максим Максимыч штабс-капітан, що прослужив з ним рік на Кавказі

Максим Максимыч людина добрий, але зрозуміти Печорина він не в змозі. Єдине, що він може сказати про нього, це: ” слав-ный малий”, “але з більшими чудностями”. Максим Максимыч і Печорин далекі один одному. Перед нами люди різних епох, різного світовідчування. Максим Максимыч старий служака, що беззаперечно виконує будь-які накази начальства, що не вміє й не желаю-щий міркувати

Інша справа Печорин. В “Бэле” він потайливий, тому незрозуміло штабс-капітанові. Печорин нагадує романтичного героя. Історія його трагічної любові, розчарованість, туга вражають добродуш-ного Максима Максимыча, але розгадати душу свого підлеглого він не може. Читач зацікавлений, але робити висновки про характер героя ще рано.

Автор передає право розповісти про Печорине проїзний офице-ру, від імені якого ведеться оповідання роману. Це людина, що явно розуміє Печорина, вони люди одного покоління, люди одного кола. Ми цілком довіряємо його судженням і тому уважно вчитуємося в його слова. Перед нами з’являється психологічний портрет героя. Докладно описуючи зовнішність, оповідач намагається зрозуміти характер Печо-Рина.

Особлива увага оповідач приділяє очам: “Вони не сміялися, коли він сміявся!..” Він хоче довідатися, що приховують вони, і тому з радістю бере в Максима Максимыча записки Печорина. Ореол таємничості не зникає, хоча ми вже багато чого довідалися про героя. Автор надає самому Печорину розповісти про себе. Роман продовжує “Журнал Печорина”, його випереджає передмову повест-вователя.

Тут ми читаємо важливі слова: “Може бути, деякі читачі захочуть довідатися мою думку про характер Печорина? Моя відповідь заголовок цієї книги”. Отже, Печорин герой свого часу, лич-ность типова, особа епохи. копіювання заборонене © 2005 Однак глибоко зрозуміти його допоможе тільки сповідь самого героя

“Журнал Печорина” це свого роду “роман у романі”. ” Та-Мань”, “Князівна Мері”, “Фаталіст” “історія душі людської, наслідок спостережень розуму зрілого над самим собою”. Исповедальный характер щоденникових записів ріднить роман Лермонтова з його лири-кой. Спрага життя, пошук щирих цінностей, сенсу людського існування часом здобуває в особистості Печорина тверді й жорстокі форми. Розчарованість, нудьга, страждання супутники його життя й життя людей, що зв’язали з ним свою долю

Заключна глава “Фаталіст” на перший погляд здається зайвої, що випадає із закономірного розвитку роману. Але насправді в “Фаталісті” укладена найважливіша думка оповідання, до неї поступово вів нас автор. Печорин переходить від самооцінки до раз-мисленню про своє покоління. Які ж його думки?

Тут Лермон-Тов говорить про те, про що кричав він в “Думі”, що не давало йому спокою все життя, про гірку долю свого покоління: “… ми… жалюгідні нащадки, що скитаются по землі без переконань і гордості, без насла-ждения й страху… ми не здатні більше до великих жертв ні для блага людства, ні навіть для власного нашого щастя, тому що знаємо його неможливість і равнодушно переходимо від сумніву до сумніву…” “Фаталіст” повертає нас у міцність, де відбулася трагедія Сбэлой.

Коло замкнулося. “Кільцева” композиція підкреслює обре-ченность героя. Печорин намагається вирішити саме складне питання: наскільки людина вільна розпоряджатися своєю долею. “І якщо точно є приречення, те навіщо ж нам дана воля, розум?

” Таким чином, у романі розглядаються соціальні, нравст-венні й філософські проблеми. Психологічно точно дається картина взаємин суспільства й особистості