За задумом Н. В. Гоголя темою поеми повинна була стати вся сучасна йому Росія. Конфліктом першого тому “Мертвих душ” письменник взяв два типи протиріч, властивому російському суспільству першої половини XIX століття: між мнимою змістовністю й дійсною незначністю пануючих шарів суспільства й між духовними силами народу і його закабалителями. Дійсно, “Мертві душі” можна назвати енциклопедичним дослідженням всіх насущних проблем того часу: стану поміщицьких господарств, морального вигляду поміщицького й чиновницького дворянства, їхніх взаємин з народом, доль народу й батьківщини. “…Який величезний, який оригінальний сюжет! Яка різноманітна купа! Вся Русь з’явиться в ньому”, писав Гоголь Жуковському про свою поему

Природно, що такий багатоплановий сюжет визначив своєрідну композицію. Насамперед, побудова поеми відрізняється ясністю й чіткістю: всі частини зв’язані між собою сюжетно-утворюючим героєм Чичиковым, що подорожує з метою добути “мільйон”. Це енергійний ділок, що ится вигідних зв’язків, що вступає в численні знайомства, що дозволяє письменникові зобразити дійсність у всіх її гранях, запам’ятати соціально-економічні, сімейно-побутові, морально^-правові й культурно-моральні відносини в кріпосницькій Росії

У першому розділі, експозиційний, вставної, автор дає загальну характеристику провінційного губернського міста й знайомить читачів з основними діючими особами поеми. Наступні п’ять глав присвячені зображенню поміщиків у їх власному сімейно-побутовому житті, у своїх садибах. Гоголь майстерно відбив у композиції замкнутість поміщиків, їхня відірваність від громадського життя (Коробочка навіть слухом не слыхивала про Собакевиче й Манилова). Зміст всіх цих п’яти глав будується по одному загальному принципі: зовнішній вигляд садиби, стан господарства, панський будинок і його внутрішнє оздоблення, характеристика поміщика і його взаємин із Чичиковым. Таким способом Гоголь малює целую галерею поміщиків, у своїй сукупності воссоздающих загальну картину кріпосницького суспільства

Сатирична спрямованість поеми проявляється в самій послідовності подання поміщиків, починаючи з Манилова й, завершуючи Плюшкиным, що уже “звернувся в діру на людстві”. Гоголь показав страшну деградацію людської душі, духовне й моральне падіння кріпосника-користолюбця. Але найбільше яскраво реалістична манера й сатиричний пафос письменника виявилися в створенні образів російських поміщиків. Гоголь висуває на перший план морально-психологічну сутність героя, його негативні риси й типові ознаки, як, наприклад, прекраснодушну мрійність і повне нерозуміння життя в Манилова; нахабна брехня й розперезаність у Ноздрева; куркульство й людиноненависництво в Собакевича та ін. Широта узагальнення образів органічно сполучається з їх явно позначеною індивідуальністю, життєвою відчутністю, що досягається шляхом перебільшеної конкретизації їхніх типових особливостей, різке окреслення моральних рис і їхня індивідуалізація прийомами заострения підкріплюються окресленням зовнішності діючих осіб. За портретами поміщиків, виписаних великим планом, у поемі треба сатиричне зображення життя губернського чиновництва, що представляє собою соціально-політичну владу дворянства. Чудово, що Гоголь обирає предметом свого зображення все губернське місто, створює збірний образ провінційного бюрократа

У процесі зображення поміщиків і чиновництва перед читачами поступово розгортається образ головного героя оповідання Чичикова. Лише в заключній, одинадцятій главі Гоголь розкриває його життя у всіх деталях і остаточно викриває свого героя як спритного буржуазного хижака, шахрая, цивілізованого негідника. Такий підхід обумовлений прагненням автора повніше викрити Чичикова як суспільно-політичний тип, що виражає нове, що ще тільки зріє, але вже цілком життєздатне й досить сильне явище капітал. Саме тому його характер показаний у розвитку, у зіткненнях з безліччю всіляких перешкод, що виникають на нього шляхи

Чудово, що всі інші персонажі “Мертвих душ” з’являються перед читачем психологічно вже сформованими, тобто поза розвитком і внутрішніми протиріччями (виключення якоюсь мірою становить Плюшкин, якому дана описова передісторія). Така статичність характерів підкреслює застійність побуту й всі! го способу життя поміщиків і сприяє концентрації уваги на особливостях їхніх характерів. Через всю поему Гоголь паралельно сюжетним лініям поміщиків, чиновників і Чичикова безупинно проводить ще одну пов’язану з образом народу

Композицією поеми письменник увесь час наполегливо нагадує про наявність прірви відчуження між простим народом і правлячими станами. Протягом всієї поеми твердження народу як позитивного героя зливається із прославлянням батьківщини, з вираженням автором своїх патріотичних і цивільних суджень. Ці судження розсіяні по всьому добутку у формі проникливих ліричних відступів. Так, в 5-й главі Гоголь славить “живий і жвавий російський розум”, його незвичайну здатність до словесної виразності. В 6-й главі він звертається з жагучим закликом до читача зберегти в собі до кінця життя істинно людські почуття

В 7-й главі мова йде про роль письменників, про різні їх “долях”. В 8-й показана роз’єднаність губернського дворянства й народу. Остання, 11 глава, завершується захопленим гімном Батьківщині, її прекрасному майбутньому. Як видно від глави до глави, теми ліричних відступів здобувають все більшу соціальну значимість, а трудовий народ з’являється перед читачем у неухильно, що підвищується прогресії, його достоїнств (згадування про померлих і випадних мужиків Собакевича й Плюшкина). Таким чином, Гоголь досягає в композиції поеми тої безупинно, що збільшується напруженості, що у сукупності із драматичністю, що підсилюється, дії повідомляє “Мертвим душам” виняткова цікавість

У композиції поеми варто особливо підкреслити минаючий через весь добуток образ дороги, за допомогою якого письменник виражає ненависть до застою й спрямованість Даний текст призначений тільки для приватного використання 2005 уперед, гарячу любов до рідної природи. Цей образ сприяє посиленню емоційності й динамічності всієї поеми. Дивне мистецтво Гоголя в компонуванні сюжету позначилося в тім, що безліч всіляких вставних епізодів і авторських відступів, викликаних прагненням ширше й глибше відтворити тодішню дійсність, строго підпорядковано втіленню певних ідей письменника. Такі авторські відступи, як про товсті й тонких, про “страсті російської людини знатися з тим, хто хоча б одним чином був його вище”, про “панах великої руки й панах середньої руки”, про широку типовість образів Ноздрева, Коробочки, Собакевича, Плюшкина, становлять необхідне соціальне тло для розкриття основних ідей поеми

У багатьох авторських відступах Гоголь так чи інакше торкався столичної теми, але в граничній сатиричній оголеності ця “небезпечна” тема пролунала у включеній у композицію поеми “Повести про капітана Копейкине”, розказаної губернським поштмейстером. По своєму внутрішньому змісті, по своїй ідеї ця вставна новела є важливим елементом в ідейному й художньому змісті гоголі! вской поеми. Вона давала авторові можливість включити в поему тему героїчного 1812 року й тим самим ще різкіше оттенить безсердечність і сваволя верховної влади, боягузтво й незначність губернської знаті

“Повість про капітана Копейкине” на короткий час відволікає читача від затхлого миру Плюшкиных і чиновників губернського міста, але ця зміна вражень створює певний художній ефект і допомагає отчетливее зрозуміти задум добутку, його сатиричну спрямованість. Композиція поеми не тільки чудово розгортає сюжет, в основі якого лежить фантастична авантюра Чичикова, але й дозволяє Гоголю за допомогою внесюжетных епізодів відтворити всю дійсність миколаївської Русі. Усе вище сказане переконливо доводить, що композиція поеми відрізняється високим ступенем художньої майстерності