САД” Антон Павлович Чехов належить до числа великих російських письменників XIX століття. З його творчістю, я думаю, знаком кожного. Він написав багато чудових добутків, одним із яких є п’єса “Вишневий сад”. Це був останній твір Чехова, що завершує його творчу біографію. Що ж становить конфлікт п’єси Чехова “Вишневий сад”? Що є в ній тією “пружиною”, що рухає зовнішніми й внутрішніми переживаннями й міркуваннями героїв? На перший погляд, в “Вишневому саду” дане чітке розміщення соціальних сил у російському суспільстві й позначена боротьба між ними: дворянство, що йде (Раневская й Гаїв), що піднімається буржуазія (Лопахин), нові революційні сили, що йдуть їм на зміну (Петя й Аня). Соціальні мотиви зустрічаються й у характерах діючих осіб: панська безтурботність Раневской і Гаева, практична їхня безпорадність; буржуазна діловитість Лопахина, відкритість Пети й Ані, спрямованих в “світле майбутнє”. Однак центральне на вид подія - боротьба за вишневий сад - позбавлено того значення, яке, здавалося б, вимагає сама логіка розміщення в п’єсі діючих осіб. Конфлікт, заснований на протиборстві соціальних сил, у Чехова приглушений. Лопахин, росіянин буржуа, позбавлений хижацької хватки й агресивності стосовно дворян Раневской і Гаеву, які анітрошки не пручаються йому. Виходить так, немов би маєток саме пливе йому allsoch. ru 2001-2005 у руки, а він як би знехотя купує вишневий сад. У чому ж головний вузол драматичного конфлікту? Імовірно, не в економічному банкрутстві Раневской і Гаева. Адже вже на самому початку комедії в них є прекрасний варіант економічного процвітання, по доброті серцевій запропонований тим же Лопахиным: здати сад в оренду під дачі. Але герої від нього відмовляються. Чому? Очевидно, тому, що драма їхнього існування більше глибока, чим елементарне руйнування, глибока настільки, що грошима її не поправиш і гаснучу в героях волю до життя не повернеш. З іншого боку, і покупка вишневого саду Лопахиным теж не усуває більше глибокого конфлікту цієї людини з миром. Торжество Лопахина короткочасно, воно швидко переміняється почуттям зневіри й сумуй. Цей дивний купець звертається до Раневской зі словами докору й докору: “Отчого ж, отчого ви мене не послухали? Бідна моя, гарна, не повернеш тепер”. З усіма героями п’єси Лопахин вимовляє зі слізьми знаменну фразу: “ПРО, скоріше б все це пройшло, скоріше б змінилося як-небудь наше нескладне, нещасливе життя”. Тут Лопахин впрямую стосується схованого, але головного джерела драматизму: він укладений не в боротьбі за вишневий сад, а в невдоволенні життям, рівною мірою, але по-різному пережитому всіма без винятку героями “Вишневого саду”. Жити ідеєю безглуздо й недоладно, нікому не приносить вона ні радості, ні відчуття щастя. Не тільки для основних героїв нещаслива це життя, воно важко й для Шарлотты, самотньої й нікому не потрібної зі своїми фокусами, і для Епиходова з його постійними невдачами, і для Симеонова-Пищика з його вічної нуждою в грошах. Драма життя полягає в розладі самих істотних її основ. І тому у всіх героїв п’єси є відчуття тимчасовості свого перебування у світі, почуття поступового виснаження й відмирання тих форм життя, які колись здавалися вічними. У п’єсі всі живуть чекаючи фатального кінця, що насувається. Розпадаються старі основи життя й поза, і в душах людей, а нові ще не народжуються, у найкращому разі вони тільки передчуваються, причому не тільки молодими героями драми. Той же Лопахин говорить: “Інший раз, коли не спиться, я думаю: “Господи, ти дав нам величезні ліси, неосяжні поля, найглибші обрії, і живучи отут, ми самі повинні б по-справжньому бути велетнями”. Прийдешнє задає людям питання, на який вони, по своєї че . ловеческой слабості, не в змозі дати відповідь. Є в самопочутті чеховських героїв відчуття якоїсь приреченості їхнього існування. Із самого почала перед нами люди, що тривожно прислухаються до чого невідворотному, що грядет спереду. Це подих кінця вноситься в самий початок п’єси. Воно не тільки у відомої всьому фатальній даті 22 серпня, коли вишневий сад буде проданий. Є в цій даті й інший символічний зміст - абсолютного кінця цілого тисячолітнього укладу російського життя. У світлі абсолютного кінця примарні їхні розмови, нестійкі відносини. Люди як би виключені на добру половину свого існування з потоку життя, що постійно набирає темп… вони живуть і почувають вполсилы, вони безнадійно спізнюються й відстають. Символична й кільцева композиція п’єси, пов’язана з мотивом запізнення спочатку до приходу, а потім до відход
у поїзда. Чеховські герої глухуваті по відношенню друг до друга не тому, що вони егоїсти, а тому, що в їхній ситуації повнокровне спілкування виявляється неможливим. Вони раді б достукатися друг до друга, але щось постійно “відзиває” їх. Герої занадто занурені в переживання внутрішньої драми, зі смутком оглядаючись назад і з боязкими надіями вдивляючись уперед. Сьогодення залишається поза сферою головної їхньої уваги, а тому й на повну взаємну “прислушливость” їм просто не вистачає сил. Перед особами змін, що насуваються, перемога Лопахина - умовна перемога, як поразка Раневской - умовна поразка. Іде час для тих і інших. Через всю п’єсу тягнеться мотив часу, що вислизає. Час іде! Але кому призначено бути творцем нового життя, хто посадить новий сад? Життя не дає поки відповіді на це питання. Готовність є начебто б у Пети й Ані. І там, де Трофимов говорить про невпорядкованість життя старої й кличе до життя нової, автор йому співчуває. У міркуваннях Пети немає особистої сили, у них багато слів, схожих на заклинання. До того ж він “вічний студент”, “облізлий пан”. Не такі люди опановують життям і стають творцями й хазяями її. Навпроти, життя сама Петю неабияк порвала. Подібно всім нездарам у п’єсі, він нескладний і неспроможний перед нею. Молодість, недосвідченість і життєва непристосованість підкреслені й в Ані. Це “насамперед дитина, веселий, до кінця не знаючого життя”. Росія, як/вона бачилася Чехову на рубежі двох століть, ще не виробила в собі діючий ідеал людини. У ній зріють передчуття прийдешнього перевороту, але люди поки до нього не готові. Проміннячка правди, людяності й краси є в кожному герої “Вишневого саду”. Добро таємно світить усюди, але сонця немає. У фіналі п’єси є відчуття, що життя кінчається для всіх і це не випадково. Герої “Вишневого саду” не піднялися на висоту, якої жадає від них майбутнє випробування