Здрастуйте, Олексій Максимович! Ви, звичайно, зачудуєтеся, одержавши листа з 2003 року: адже пройшло вже більше шістдесятьох п’яти років від дня Вашої смерті

За ці роки була написана безліч статей і монографій, захищена величезна кількість дисертацій, присвячених Вашій творчості. Вас називали великим письменником, продовжувачем традицій Л. Толстого й основоположником методу соціалістичного реалізму

Але наприкінці XX століття обстановка різко змінилося

А. Солженицин назвав Вас «бездарним і слізливим писакою», критики, які ще вчора співали Вам гімни, сьогодні кидають у Вас камені

Прийнято говорити: «Мертвим не боляче». Але мені чомусь здається, що Вам дуже боляче й кривдно, тому у своєму листі я хочу захистити Вас від несправедливих ударів і відповісти Вашим недоброзичливцям

Самим образливим мені здається обвинувачення в тім, що Ви писали не по совісті, а на догоду владі. При цьому, як правило, згадують роман «Мати». Цікаво, на догоду якій владі було в 1906 році створений цей добуток?!

Я, звичайно, не вчений і не літературний критик, тому можу говорити лише про своє особисте сприйняття цієї книги. Для мене «Мати» - гімн материнству, цьому самому прекрасному й великому почуттю на землі. Тільки мати, з’єднана кровно й духовно зі своєю дитиною, здатна, виражаючись Вашими словами, «дістати до хмар», стати щирим творцем життя. Любов до сина, а не захоплення революційними ідеями допомагає Нилов-Не зблизитися з людьми. «Достаток любові, так пізно розбудженої в груди тривожними поштовхами життя», робить її іншою людиною. У всіх гострих ситуаціях роману перемагають, по суті, материнські почуття, здатні перевернути мир

Вірячи в необхідність революційних перетворень життя, Ви, страшачись анархії, зверталися до матерів: «Русь не загине, якщо ви, матері, жертовно увіллєте весь прекрасний і ніжне ваших душ у кривавий і брудний хаос цих днів». Ви призивали до дії, одухотвореній любов’ю, людяністю, а це і є жизнетворчество.

У центрі всіх Ваших книг коштує Людина. В усі тяжкі моменти життя Ваше серце завжди співало гімн йому, завжди затверджувало ідеї гуманізму

У своїх романтичних добутках Ви висунули формулу «людин є життя». Ризикну додати: «Саме від людини залежить, який буде його життя».

В «Пісні про Сокола» перед нами два життєвих принципи, дві позиції. Сіренького, боягузливого й безбарвного життя Ужу протистоїть радість боротьби Сокола. «Шаленість хоробрих - от мудрість життя!» До числа «божевільних» хоробрих належить і Ваш Данко, у якому сполучаються гордість і любов до людей. «У мене їсти мужність вести вас, от тому я й повів вас!» Імовірно, таке злиття й робить людини творцем життя. Данко шукає вільного, усвідомленого буття для всіх, і серце його згоряє в ім’я любові до людей, що не помітили смерті героя. Але Данко вмирає абсолютно щасливим: адже його життя прожите не зрячи. Іскри його палаючого серця недарма блакитного кольору, кольору неба

Олексій Максимович, я дуже люблю Вашого Челкаша, що сумели вистояти, не зламатися в суворому житті. Згадаємо епізод, коли Челкаш віддає Гаврилу гроші. Як прекрасно розкриті характери героїв! « ЩоСіяло, перекрученим захватом жадібності особа» одного й презирливі слова іншого: «ех, повсть! Жебрак! Хіба через гроші можна мучити себе? Дурень! Жадібні чорти. Себе не пам’ятають. За п’ятак себе продають!». Якби Ви знали, Олексій Максимович, як актуальні ці слова для нашого часу! Люди продають себе, розмінюються на дріб’язку. Там промовчимо, там збрешемо, десь словчим, не зауважуючи, що при цьому страждає душу людини

Здавався б, «злодій, гуляка» Челкаш явно не творець життя! Але хіба не з усвідомлення своєї значимості, не з розуміння того, що є на світі речі, які переступити неможливо, починається духовний ріст людини. «Він …ніколи не буде таким жадібним, не стане таким!..»

У своїх добутках Ви самі творите життя, прекрасну, люту, де немає місця слабості, відсталості, інертності. Тому таке місце займає в них музика, що постійно супроводжує Ваших героїв: у любові, роботі, прагненні до високих ідеалів

У поемі «Людин» звучить, якщо користуватися музичною термінологією, гімн тому, хто переміг Неправду, Вульгарність, Розпач: «Він повільно, але твердими кроками йде по поросі старих забобонів…, за ним - пил минулого важкою хмарою… Так прямує заколотна людина - уперед! І вище! Усе - уперед! І вище!».

Тонкий художник, великий гуманіст, вдумливий дослідник життя, Ви для мене завжди залишаєтеся більшим російським письменником, що непоколебимо вірив в активність людини, спрямовану на перебудову життя

Аналізувати творчість письменника поза його особистістю завжди небагато нудно. Творець, сприймаючи дійсність, переломлює її в себе, перетворюючи в щось суспільно-частка

Одержавши можливість ознайомитися з тими добутками й працями великих російських письменників, які були заборонені при радянській владі, ми можемо доповнити нашу думку про цих письменників новими фактами з їхнього життя. Біографії М.Шолохова, М. Горького або Атолстого повинні були виглядати, по вираженню И.В.Сталіна, “бронзовими, навіть позолоченими”. Саме тому з їхніх біографій попросту “викреслювалися” ті події, які йшли врозріз із “лінією партії”. Отже, і вся творчість “пролетарських письменників” свідомо покривалося ідеологічною “вуаллю”.

“Революція повалила його в повне моральне сум’яття, - писав про Горький в “Московському щоденнику” Ромен Ролан. - Перший час він її не сприймав. Його потрясла її неминуча жорстокість. У тих, хто бачив його в ті роки, створилося враження, що життя його зруйноване й він агонизирует, ридаючи. Ленін, що любив його, сам видалив його з бойовища й руїн. На цей час він біг у Неаполь, в Італію, таку прекрасну й таку ніжну, що стала для нього наркотиком, дурманом”.

У Горькому завжди жили як би два чоловіки: художник і публіцист. І якщо публіцист призивав своїх молодших братів по перу писати про сталінські табори й про працю зеков на будівництві Біломорканалу й каналу “Москва - Волга” як про велике досягнення нової влади, не зауважуючи трагедійності що відбуває, то художник писав про долю особистості в страшній діяльності XX століття, що позбавляє людину природних для нього ступенів особистої, соціальної, творчої волі

У той же час він - один із самих суперечливих письменників. Ця суперечливість його людської особистості проявлялася й у творчості. Те, що було неприйнятно для Горького як для приватної людини, знаходило висвітлення у творчості Горького як письменника. Якщо як людина він міг помилятися, то як письменник, мабуть, ніколи. Його герої, завдяки реалізму його творчості, виявляються як би наділеними власною волею; начебто це були живі герої, вони могли вести суперечку з автором - і перемагати в цьому спорі

Яскравий приклад тому “Пісня про Сокола”. Із самого початку видно, що Горький виражає симпатії Соколові, що жадає волі, світла. Уже - втілення обивательщини, безкрилості, що була противна романтикові. Але адже саме Уж говорить мудрі слова, недоступні Соколові: “Землі не знаючи, на ній тужачи, вони прагнуть високо в небо й шукають життя в пустелі пекучої. Навіщо ж гордість? Навіщо докори? Потім, щоб нею прикрити шаленість”.

У цьому вірші позиція автора визначена, а принижений їм персонаж здатний на таке вірне виречення, з яким даремно було б і сперечатися. У цьому-те протиріччі й полягала велич творця, громадность художнього дарунка давала можливість входити в суперечку зі своїм творцем, що безсумнівно піднімало Горького над усіма письменниками-творцями

Суспільна позиція Горького була радикальною. Він не раз піддавався арештам, в 1902 році Микола II розпорядився анулювати його обрання почесним академіком по розряду красного письменства (у знак протесту Чехов і Короленко вийшли з Академії). В 1905-м вступив у ряди РСДРП (більшовицьке крило) і познайомився з В. И. Леніним. Ним виявлялася серйозна фінансова підтримка революції

Pages: 1 2

Збережи - » Суспільна позиція Горького . З'явився готовий твір.