“Шаленості хоробрих поїсти мм. славу! Шаленість хоробрих - От мудрість життя!” М. Горький Яскравим і сміливим закликом пролуналаПісня, що з’явилася в кінці дев’яностих років “, про Сокола” Олексія Максимовича Горького. У повітрі витала ідея волі, до неї прагнули, її бажали й боялися одночасно. І от у цей момент з’являється добуток, перейняте жагучим закликом до боротьби за волю. В алегоричних фігурах Ужу й Сокола автор протиставляє дві точки зору, два погляди на мир: міщанське всезнайство й упевненість у своїй непогрішності й самовідданість в ім’я щастя людей. “Отож у чому принадність прлетов у небо!

Вона - у паденье! Смішні птахи!.. Я сам усе знаю! Я - бачив небо…

Я знаю правду!” Як жалюгідний і смішний у своїй упевненості Уж. Він щасливий тим, що має: “Мені тут прекрасно… тепло й сиро”. Сокіл же прагне вгору, там життя, там захват битви: “Я славно пожив!.. Я знаю щастя!..

Я хоробро бився!..” Автор протиставляє заспокоєності болота заколотний і неприборканий дух, що рветься до волі, бійця - Сокола. “- ПРО, якщо б у небо хоч раз піднятися!..

Ворога пригорнув би я… до ран грудей і… захлинувся б моєї він кров’ю!.. ПРО, щастя битви!..” Здається, що міщанська розсудливість Ужу тріумфує: адже безрозсудний Сокіл гине, і на самовпевнені фрази Ужу відповісти комусь. Але отут починає звучати переможний голос автора, що відплачує хвалу безумцям, що віддали своє життя в ім’я щастя й прогресу. “…Про сміливий Сокіл!

У бої з ворогами минув ти кров’ю… Але буде час - і краплі крові твоєї гарячої, як іскри, спалахнуть у мороці життя й багато сміливих серць запалять божевільною спрагою волі, світла!.. Шаленості хоробрих поїсти ми пісню!..

” У цих словах звучать бадьорі, життєстверджуючі ноти, заклики до руху вперед, але їхній політичний зміст ще неясний. За що й проти кого бореться Сокіл? Хочеться вірити, що зі злом в ім’я добра й щастя