Фольклорні джерела образа Собакевича билинні й казкові богатирі (Еруслан Лазарович, Ілля Муромець і т.п.). Можливі літературні джерела: Тарас Скотинин з комедії Д.Фонвизииа «Недоук», медведеподоб-ний розбійник Бурдаш із роману М.Загоскина «Юрій Милославський». Богатирська міць Собакевича (нога, взута в чобіт велетенського розміру), подвиги за обіднім столом (ватрушки «набагато більше тарілки», «індик ростом з теляти», з’їдена зараз «половина баранячого боку»), богатирське здоров’я Собакевич («п’ятий десяток живу, жодного разу не був хворий») пародіюють вигляд і діяння казкових і билинних богатирів. Прізвище Собакевич формально не пов’язана з його зовнішнім виглядом: Собакевич схожі «на середньої величини ведмедя»; кольори особи «розжарений, гарячий, який буває на мідному п’ятаку»; його ім’я - Михайло Семенович - також указує на фольклорного ведмедя

Однак асоціативно прізвище відповідає характеру й портрету: у Собакевича «бульдожа» хватка й особа; крім того, до людей він ставиться, як ланцюговий пес (порівн. іронічно обіграні Гоголем слова С. після згоди продати душі: «так вуж вдача такої собачий: не можу не зробити приємність ближньому»). Брутальність і незграбність - суть портрета С. Природа, створюючи його особу, «рубала із усього плеча: вистачила сокирою раз - вийшов ніс, вистачила іншої - вийшли губи, більшим свердлом колупнула ока й, не обскобливши, пустила на світло…». Бездушність С. підкреслює метафорична підміна особи широким молдаванським гарбузом, а ніг - чавунними тумбами. Речі навколо С. повторюють важке й міцне тіло хазяїна: міцний і асиметричний будинок, «як у нас будують для військових поселень і німецьких колоністів»; селянські хати й колодязь із корабельного дуба, але без усяких різьблених візерунків; пузате горіхове бюро - доконаний ведмідь; стіл, крісло, стільці, здавалося, говорили: «И я теж Собакевич!» Навіть дрізд схожий на З.

Собакевич прив’язаний до земного й будує так, начебто має намір жити вічно, не думаючи ні про смерті, ні про душ; С. бездітний (порівн. євангельську притчу про богаче, що настроили нові житниці: «Але Бог сказав йому: божевільний! у цю ніч душу твою візьмуть у тебе; кому ж дістанеться те, що ти заготовив?» (Ев. від Луки, 12:20)). С.- хазяїн, матеріаліст, і йому немає справи до «скарбів на небесах». Гіпертрофована практичність С. контрастна слащавим «емпіреям» Манилова, так само як звичка лаяти всі підряд, бачити у всіх мерзотників і шахраїв протипоставлена захопленої ідеалізації людей, властивому Манилову. Губернатор у Собакевича «перший розбійник у світі», «за копійку заріже». Все місто - христопродавци, «шахрай на шахраї сидить і шахраєм поганяє. Один там тільки і є чимала людина: прокурор; та й той, якщо сказати правду, свиня». Чиновники, на думку С., «даром бременят землю», а стряпчий Золотуха - «найперший хапуга у світі».

Собакевич русофіл і ненавидить все західне. Він готовий перевішати німців і французів, тому що ті придумали дієту, уявляючи, «що й з російським шлунком злагодять». С. не деталізує, він прихильник цілого, гігантського. У цьому, згідно С., проявляється істинно російська натура: «У мене коли свинина - всю свиню давай на стіл, баранина - усього барана тягни, гусак - усього гусака!» У поліцмейстера, поки гості розмовляли, С. «доїхав» осетра. Душу Собакевич похована під вагою плоті або, за словами Гоголя, десь за горами закрита «толстою скорлупою», «як у безсмертного Кощія». Про душ С. згадує тільки торгуючись із Чичиковим, зводячи її невловиму сутність до сугубо речовинної оболонки, до їжі: «У вас душу людська однаково що парена ріпа» (порівн. «редька, варена в меді»).

Нереалізовані героїчні потенції «омертвілої» душі С. пародійно представлені портретами героїв грецького національно-визвольного руху 1821-1829 р. (Маврокордато, Миау-ли, Канари), втім, їхній героїзм, винятково лубочної користі, вироджується в С. у порожню зовнішню грандіозність («товсті стегна й нечувані вуси»), підкреслену алогізмом портрета Багратіона, «худого, худенького, з маленькими прапорами й пушками», «у самих вузеньких рамках».

Собакевич «людина-кулак». Метафора Гоголя виражає загальнолюдську пристрасть, уособлену в образі С.,- пристрасть до важкого, земному, плотському. Це - корисливість особливого роду, вона кардинальне відрізняється від необґрунтованої, хиткої корисливості Чичикова; навпроти, воно предметно, по-хазяйськи міцно (навіть «мертві душі» у С. не дрянь-душа, а «ядрений горіх, усе на відбір»), за душу С. «заламує» сто рублів і не гидує шахрайством, підсунувши в список душ бабу - «Єлизавету Горобця». Сила й воля С. («Ні, хто вуж кулак, тому не розігнутися в долоню!») позбавлені ідеалу, серцевини, душі, по суті, вони так само мертві, як мрійність Манилова або скнарість Плюшкина, в остаточному підсумку вони гальмують рух «птаха-трійки» Русі

Серед знаменитих виконавців ролі С. в інсценівках поеми: М.М.Тарханів і