“Смотрюсь у роман, як у дзеркало, і бачу в ньому долю твою й думаю про неї” | Довідник школяра – кращі шкільні уроки по всім предметам

“Смотрюсь у роман, як у дзеркало, і бачу в ньому долю твою й думаю про неї”

Ах, яка доля разнотонная! Чи то червона? Чи то чорна? Він у долі своєї не покається, Він у ній навіть не зможе покаятися! Він зуміє встигнути небагато: Обірветься життя дорога Червоною загравою на гільйотині….

Боже! Дай хоч любові відтепер! Морозний зимовий ранок. Білий сніг

Ах, якщо б він не станув до Нового року! Адже на Новий рік завжди чекаєш чуда, нехай самого маленького! Сніг під Новий рік у нас - це теж чудо!

Але я розумію, що Новий рік наступить, навіть якщо снігу не буде, тому спрямовуюся на ринок за новорічними покупками. І скоріше по звичці, чим із цікавості, я зупиняюся в книжкових рядів. І чого тут тільки немає! На різний смак, на різний колір: від соблазняющей всіх і вся Анжеліки до бандитско-крими-нальных одкровень убивць і злодіїв! До свого нещастя, я привертаю увагу продавця, і він із чіпкістю піраньї починає мене “поїдати”: - Що ви хочете? Про секс?

Про політика? Про вампірів? Чаклунах і вбивствах?

Або про любов? Я з усмішкою повторюю останнє: - &copy A L L S o c h. r u Або про любов…. Тоді продавець зі спритністю офіціанта й вигадливістю коробейника представляє свій товар: Маріанни, Катерины, Анжеліки, Жозефіни, просто Марії - всі те нескінченно велелюбна безліч сучасних книг, так люто нас атакуючих сьогодні.

И раптом я зауважую серед цих ярмарочно-лубочних обкладинок книгу, що, по моїх поданнях, не вписується в цей ряд. Продавець із влучністю стрільця простежує напрямок мого погляду й вибирає саме цю книгу. - Правильний вибір! Дуже правильний, - схвалюю Ще говорить він. - Раджу прочитати: захоплюючий Роман про любов, про пристрасть, про измейе, про романтичний гибе Чи улюбленого і його коханій. Я із ще більшим здивуванням дивлюся на продавця

- Не вірите? - продовжував він. - Так прочитайте назва Ние: “Червоне й чорне”! Пекуче, правда? Це ж любов і Ненависть…

- А як з революцією, Бурбонами, Наполеоном? - пе Ребиваю я. - Так вас цікавить історія? - з погано схованим Розчаруванням говорить продавець

- Я історичними Книгами не торгую! Сторопівши від таких “відкриттів” (виявляється, “Червоне й чорне” Стендаля - книга не історична?!), я вже з “висоти” своїх філологічних пізнань із їдкою іронією заявляю: - До вашого відома, почтеннейший, якщо ви соизволите відкрити книгу Стендаля “Червон і чорне” і прочитати хоча б один рядок після назви, то ви виявите запис, що говорить, що “Червоне й чорне” є не що інше, як історична хроніка XIX століття, - і з почуттям моральної перемоги я вийшла. Ах, господинанри Марі Бейль, що був офіцер-наполеонівської армії, що взяв собі псевдонімом назва одного маленького провінційного містечка в Німеччині - Стендаль, чи могли ви припустити, що ваш роман будуть уважати “романом про романтичну любов”? “Правда, гірка правда”, - от який епіграф до роману “Червоне й чорне”.

Однак правда історика й правда художника - це різна правда одного життя. Історик пише історію, а художник слова - роман… А роман, за твердженням самого Стендаля, - це дзеркало, з яким письменник іде по великій дорозі життя. І не його провина, міркує далі Стендаль, якщо це дзеркало відбиває те чисту блакить високого неба, а те раптом - брудну, розбиту, вибоїсту дорогу, по якій іде людина

Ведучий письменник Франції XIX століття, одним з перших літературний прапор, що підняв, критичного реалізму, Стендаль ставив метою для художника слова реальне відображення життя у всій її повноті й суперечливості. Тому невипадково в романі “Червоний і чорне” такий ємний і узагальнюючий підзаголовок: “Історична хроніка XIX століття”. А історія Франції XIX століття, як і практично всієї Європи XIX століття - це історія революцій, Наполеона, Реставрації й знову революції. Таким чином, колір революцій, волі, ідей рівності й братерства, колір крові людської, котрої часто бувають оплачені ці ідеї, один - червоний! А колір реакції й придушення, реставрації й гноблення іншої - чорний!

От і все пояснення символічної назви роману-хроніки XIX століття: “Червоне й чорне” - це два кольори цілої епохи, відбитої, як у дзеркалі, в одній країні - Франції XIX століття. Але Стендаль - не просто письменник-реаліст, а талановитий письменник. А всякий талановитий художник слова (як, втім, і будь-який інший художник) відрізняється від талановитого історика тим, що художній твір, написаний у певному історичному контексті, згодом перестає бути надбанням тільки людської пам’яті, а піднімається в надтимчасовий простір і займає своє місце в душах і серцях кожного нового покоління. Така доля й роману “Червоне й чорне”.

Сам А. М. Бейль припускав, що його “Червон і чорне” придбає більшу популярність не у Франції, а в Росії. Чому так вирішив письменник, важко сказати. Може бути, тому, що його душу сколихнула ця неосяжна, засніжена, таємнича країна?

Адже Стендаль зумів розглянути в задимленій палаючій Москві, зайнятий Наполеоном, неповторну красу величних золотоглавих храмів. А може бути, письменник просто інтуїтивно вгадав у цій північній країні той величезний революційний потенціал, що вибухне в XX столітті? Або його чуття художника допомогло побачити щось глибинне, неординарне в людях тої країни, - здатність до любові (любові до землі? Батьківщині? Богові?

). Хто знає? Але припущення Стендаля про популярність “Червоного й чорного” у Росії виявилися вірними. Повернемося до нашому книгопродавцу, що на базарній площі під Новий рік пропонує людям глоток любові. Любові незвичайної, жагучий, пекучої…

Ми, що живуть в XXI столітті, знаємо, що “любов буває довга, але життя ще довшай”. А от у Жюльена Сореля доля виявилася коротше його любові… А чи була взагалі доля в Жюльена Сореля? Може, це був тільки початок?

Яскраве, як спалах, і така ж коротке - майже мить. Роман - це дзеркало життя, у яке дивиться не тільки письменник, але й читач. І кожний з нас бачить у ньому щось своє

Давайте пристальнее вдивимося в дзеркало за назвою “Червоне й чорне”. І от уже перед нами образ юнака з ніжним, майже дівочою особою. Така ніжна й прекрасним, що пані де Реналь подумала: не чи дівчина це робко коштує в порога будинку, і з її гарних очей ллються сльози… Але немає! Це була не дівчина, до невимовного захвату госпо ; жи де Реналь, це був учитель її дітей! Чи могла припустити тоді молода жінка, що цей юнак, майже дитина, стане для неї всім: любов’ю, життям і навіть смертю?

Немає! Лише серце, її чуйне серце, тривожно забилося в груди, начебто птах у клітці. Ще менше думав про цьому сам Жюльен. Входячи в будинок пана де Реналя, Жюльен Сорель, син бідняка-теслі, ніс із собою скриньку. У ній було заховано найбільше багатство З-Реля й сама більша його таємниця, найбільше розчарування (як пізно він народився!) і сама прекрасна мрія юнака; там було те, що харчувало його горду душу, що розпалювало в ньому марнолюбні помисли й себелюбні надії…

Там був портрет Наполеойа! Так! Сорель прийшов у будинок пана де Реналя не для того, щоб скромно зайняти місце в самого краю “світського стола”, а для того, щоб довести, що він, Сорель, має право бути у вищому світлі не по народженню, а по розуму, по таланті, по своїй обдарованості. Він зуміє це, як колись зумів Наполеон!

З найперших днів Жюльен у будинку пана де Реналя змушує захоплюватися собою, прислухатися до себе, уважатися зі своєю думкою. У чорному довгому платті, стрункий і гнучкий, Сорель чимсь нагадує молодого священика з такими чарівними очами, що не в одному дівочому серці зможуть вони розпалити полум’я любові. Ах, пані де Реналь!

Не треба б вам так пильно дивитися в очі молодого вчителя своїх дітей. Немає там ще любові до вас. Там, у цих неповторних очах, поки лише відбиття вашої краси й пекучий вогонь самолюбного юнака! Він зуміє довести собі щось дуже важливе, коли удержить вашу руку у своєї, коли зухвало прийде вночі до вас у спальну кімнату! А от ви не зумієте його відіпхнути…

Так чи винувата молода жінка, що душу, задыхавшаяся в сірої бездуховності Верьера, потягнулася до Жю-Льену з такою спрагою любові, як може тільки людина потягнутися до рятівного світанку після чорної довгої ночі?! А Жюльен продовжував “завойовувати” цей світський мир. Так, ніколи вже не стати йому солдатом наполеонівської армії, не відчути вже червоного-криваво-червоного смаку військової слави. Пізно, дуже пізно він народився!.

А як до особи йому військовий мундир! Як красиво він тримається в сідлі! (Це він-те! Син теслі!) Ну що ж, сутана священика Жюльену теж гарна, і це теж шлях квласти.

Не знав Сорель, що семінарію в Безансоне завоювати буде небагато складніше, ніж серце пані де Реналь. Юнак спочатку ніяк не міг зрозуміти, чому викликає він до себе таку чорну ненависть? Своєю старанністю? Знаннями?

Розумом? “Дурень! - догадається Жюльен після. - Що я хотів довести?!

Pages: 1 2

Збережи - » “Смотрюсь у роман, як у дзеркало, і бачу в ньому долю твою й думаю про неї” . З'явився готовий твір.

“Смотрюсь у роман, як у дзеркало, і бачу в ньому долю твою й думаю про неї”





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.