Відношення Пушкіна до Москви все-таки не однозначно. В епіграфах до сьомої глави дані різні, але незмінно позитивні її оцінки. Консерватизм панської Москви поета відштовхує, самовдоволення московських кузин і «архівних юнаків» у відношенні до Тетяни здається смішним. Але сталість, вірність Москви собі, древнім підвалинам російського життя народжує в поеті теплоту, ніжність, навіть гордість. Це місто дитинства поета й історичної пам’яті народу стає для Пушкіна опорою в його «блукаючій долі».

Але московські враження Тетяни гіркі:

Тетяна дивиться й не бачить,

Волненье світла ненавидить;

Їй задушливо тут… вона мрією

Прагне до життя польової…

Помісне коло Тетяна терпить, панський московський - ненавидить, називаючи його «дрантя маскараду».

Петербург восьмої глави дійсно намальований Пушкіним як царство строгих правил благопристойного лицемірства. Починаючи з «літніх дам у чіпцях і трояндах, на вид злих», до «диктатора хворого», рум’яного «як вербний херувим», - усі грають яку-небудь роль.

Образ Петербурга-Маскараду був закріплений подальшою історією російської літератури.

Авторові «Євгенія Онєгіна» і «Мідного вершника» холодність, жорстокість, примарність пишноти Петербурга відомі. Але Пушкін бачить тут і інше. Його муза любується «шумної теснотою, Мельканьем платтів і мовлень, Явленьем повільним гостей». Достоїнство, отточенность форм, що нагадує вищі зразки мистецтва («И темної рамою чоловіків Вкруг дам, як біля картин»), стриманість аристократизму, відсутність вульгарності, стрункість упорядкованості й розуму, синій лід Неви, на якому грає сонце, - поет і в Петербурзі бачить те, що дозволяє його любити.

Образ «осіни гнилий» із сьомого розділу переходить у восьму й виявляє приреченість героїв. Але за що ж їх винить поет? Неприйняття Петербурга, Москви, села цими героями так виправдано! Однак Онєгін не тільки в Петербурзі «для всіх здається чужим». Ця охолодженість героя, неотданность чому б те не було неприйнятно для автора. Неминучість конфлікту Онєгіна із суспільством очевидна, але, по думці Пушкіна, цей конфлікт, як і всі почуття героя, міг бути гостріше, нещадніше, яскравіше виявлений:

Дні мчалися; у повітрі нагрітому

Уж разрешалася зима;

И він не зробився поетом,

Не вмер, не збожеволів.

У чому ж зміст цього пушкінського докору? Імовірно, насамперед це докір у пасивності почуттів, учинків, бажань, у відсутності тої широти й любові до миру, що робить людей поетами. Трагедія героїв обумовлена всі наростаючим конфліктом із суспільством і невиразністю цього конфлікту в дії. Він існує лише в їхніх почуттях. Тетяна, воліючи «полку книг і дикий сад» блиску, шуму й чаду Петербурга, залишається у світлі. Онєгін не в силах порвати із суспільством, якого він прийняти не може.

Трагізм конфлікту героїв із суспільством збільшується їхнім нерозумінням один одного. Друзі стріляються на дуелі; люди, що люблять один одного, розстаються. Людські почуття відступають перед суспільними забобонами. Герої ізольовані, розділені, незважаючи на внутрішню близькість. У цьому одна із причин їхнього трагічного світовідчування.

Пушкін відзначає трагічну роз’єднаність не тільки в Онєгіні й Ленском, але й в Онєгіні й Тетяні, Ленском і Тетяні:

Коли б він знав, яка рана

Моєї Тетяни серце палила!

Коли б відала Тетяна,

Коли б знати вона могла,

Що завтра Ленский і Євгеній

Заспорять про могильний покров:

Ах, може бути, її любов

Друзів з’єднала б знову!

Розділення Онєгіна й Тетяни художньо закріплена у формах їхнього спілкування. Спочатку вона пише лист - він відповідає холодним поясненням. Потім він пише лист - вона вимовляє одповідь. Почуття героїв залишаються незрозумілими, нерозділеними. Це обмін монологами, а не спілкування.

На тлі улюбленої автором діалогічного мовлення, його постійної бесіди із читачем, героями, побратимами по мистецтву, його звертань до Москви, полям, акторам монологи героїв особливо виділяються, стаючи символами їхньої самітності. Розділення героїв пояснюється не їхньою байдужістю до іншим, а нездатністю сприйняти лад почуттів іншої людини, отрешившись від звичного для себе погляду. Навіть у мінуту останнього пояснення з Онєгіним, коли Тетяні «виразно всі», вона не може звільнитися від оглядки на світло, і це приводить її до жорстокості підозр («Навіщо у вас я на прикметі?»).

Основою образа кожного героя Пушкін робить певний світогляд: скептичне, тверезо реалістичне - Онєгін; романтичне - Ленский; сентиментальне - Тетяна. Мова йде не про літературні напрямки, а про відношення до життя, характерному для певної історичної епохи й нашедшем вираження в тім або іншому плині мистецтва. Справді, культ почуття, сім’ї, боргу, природи, близькість до народу виявляються в Тетяні «типом свідомості» (Г. А. Гуковский), близьким сентименталізму. Пушкіна як би випробовує кожне із цих відносин до життя, зіставляє їх, зіштовхуючи в дії роману, виділяючи сильні й слабкі сторони не тільки індивідуальних характерів, але й типових світогляді

Pages: 1 2

Збережи - » Система образів у романі: Автор, Онєгін, Ленский - Твір по добутку А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін” . З'явився готовий твір.