Конкретне завдання - це та, котру наука вирішує на даному етапі, що носить більш-менш тимчасовий характер. Конкретне завдання може вирішувати криміналістика в цілому, тобто всі її розділи; рішенням конкретного завдання може займатися один з розділів науки або навіть одна із частин цього розділу. Іншими словами, обсяг конкретних завдань може бути різним, причому самі завдання можуть ставитися як до теорії науки, її зв’язкам з іншими областями знання, так і до наукового “продукції”, потреба в якій виникла в практики

Поряд з конкретними завданнями, що коштують перед криміналістикою в цілому, на цьому етапі ставляться й більше вузькі завдання: розробка методики розслідування розкрадань державного й громадського майна, наукових основ окремих видів криміналістичної експертизи (С. П. Митричев), вишукування способів застосування фізичних методів у криміналістиці, дослідження мікрочастинок (А. И. Винберг), розробка проблем криміналістичної версії й планування розслідування (Г. Н. Александров) і др.

На початку сучасного етапу розвитку криміналістики - етапу створення загальної теорії науки - поряд із завданнями чисто теоретичного характеру формулюються конкретні завдання практичного змісту: розширення обсягу використовуваних у криміналістичній тактиці даних психології й логіки, застосування досягнень кібернетики, розробка питань попереднього дослідження об’єктів експертизи слідчим, методики встановлення в процесі розслідування причин і умов, що сприяють здійсненню злочинів .

Нарешті, у цей час називають такі конкретні завдання науки, як перегляд системи тактичних прийомів, класифікація способів здійснення злочинів, розробка тактики судових дій, рекомендацій з використання в розслідуванні допомоги громадськості, тактики нових слідчих дій і др.

Крім деталізації напрямків наукових досліджень, конкретні завдання мають значення для визначення потенціалу криміналістичної науки, тобто наявності в неї певних можливостей для рішення цих завдань. Ці можливості, зрозуміло, багато в чому залежать від суспільних запитів і інтересів, що визначають не тільки виділення засобів на наукові дослідження, але й суспільну оцінку їхніх результатів. “Однак, - як правильно вказує И. Г. Герасимов, - яку би важливу роль не грала “суспільна атмосфера”, що складається навколо науки, її можливості істотно залежать від особливостей самої науки, від стану й рівня її розвитку”. Комплекс параметрів, що характеризують і визначають власні можливості науки, звичайно й позначається як потенціал науки

Загальне й спеціальне завдання криміналістики реалізуються через рішення на даному етапі ряду конкретних завдань, які носять більш-менш тимчасовий характер. Конкретне завдання може вирішуватися криміналістикою в цілому (тобто всіма її розділами) або одним з її розділів або навіть однієї із частин цього розділу. Таким чином, обсяг конкретних завдань може бути різним, а самі завдання можуть ставиться як до теорії науки, її зв’язками з іншими областями знання, так і до наукового “продукції”, замовлення на яку науці дає практика боротьби зі злочинністю. Конкретні завдання відіграють значну роль при визначенні напрямків розвитку криміналістики, зосередження наукового потенціалу на розробці дійсно актуальних для практики проблем

Методи криміналістики - це способи рішення наукових завдань у процесі криміналістичних досліджень теоретичного й прикладного характеру. По своїй назві, процедурним моментам і деяким іншим ознакам методи криміналістики нерідко збігаються з тими методами, які використовуються в практиці правозастосовних органів. Однак методи науки не можна плутати з методами практики, не можна підмінювати методами практики методи науки й навпаки, оскільки одні від інших відрізняються цілями й завданнями, формою, суб’єктами застосування, навкруги й характером пізнаваних об’єктів, умовами одержання й використання знань про їх. Не можна також не враховувати, що часто те, що є методом рішення якого-небудь завдання на практиці, ставиться до числа продуктів, результатів наукової творчості, знання, отриманого на основі застосування яких-небудь методів науки

У криміналістичних наукових дослідженнях застосовуються: 1) загальнонаукові пізнавальні методи, теоретично осмислені філософської й деякими іншими науками (до їхнього числа ставляться спостереження, вимір, опис, порівняння, експеримент, моделювання, математичні методи й т.д.); 2) галузеві методи, теорія яких розробляється у фізику, хімії, соціології й в інших конкретних галузях науки (вони підрозділяються на природничо-наукові й методи гуманітарних наук); 3) специфічно криміналістичні (спеціальні методи криміналістики). Причому останні чисто криміналістичними не є. Вони являють собою специфічні модифікації яких-небудь більше загальних методів, які відповідним чином адаптовані, пристосовані для цілей криміналістичних досліджень із обліком їх специфіки

Як показує аналіз практики наукових криміналістичних досліджень, у них найбільше часто в останні роки використовуються наступні методи: логіко-юридичний аналіз; системно-структурний підхід; принципи цілісності, системності, історизму, інтерв’ювання й анкетування; гіпотеза; спостереження; вимір; опис; експеримент; моделювання; ідентифікація

Основними джерелами інформації криміналістичних досліджень є:

- закони й інші нормативні акти (включаючи підзаконні), що регулюють боротьбу із правопорушеннями, інші сфери діяльності й відносини, досліджувані в карному процесі;

- дані карної, моральної й народно-господарської статистики;

- матеріали карних і інших справ, різних перевірок, проведених правоохоронними органами, інші документи прокурорської, слідчої, експертної, оперативно-розшукової, судової практики, а також документи й дані контролюючих органів, використовувані в роботі з виявлення, розкриттю, попередженню злочинів;

- теоретична, методична, довідкова література, науково-технічні досягнення, інші продукти наукової творчості в сфері юридичні й неюридичної, а також дані, що характеризують досвід і результати їхнього практичного використання в різних областях народного господарства, оборонного комплексу, у слідчій практиці;

- думки, оцінки, висновки, ідеї, речення, інші ініціативи певних груп населення (слідчих, прокурорів, експертів, суддів, працівників органів дізнання, свідків, потерпілих, обвинувачуваних і т.д.), корисні з погляду оптимізації наукових досліджень і впровадження отриманих результатів у практику боротьби спреступностью.

Система зазначених джерел сформувалася аж ніяк не випадково. Їхнє коло й характер перебувають в органічному взаємозв’язку із принципами наукових криміналістичних досліджень (інакше кажучи, законами розвитку даної науки). У число специфічних принципів включаються такі:

- обумовленість криміналістичних досліджень потребами практичних органів, ведучих боротьбу із протиправними, суспільно небезпечними діяннями;

- принцип зв’язку й наступності між раніше існуючими, існуючими, виникаючими в криміналістиці концепціями;

- принцип активного, цілеспрямованого, творчого вивчення криміналістами досягнень інших наук юридичного й неюридичного профілів, пристосування їх для цілей своєї науки й пошуково-пізнавальної діяльності в карному процесі;

- принцип вивчення досягнень і передового досвіду оперативно-розшукової, експертної, слідчої, судової практики й використання його в наукових розробках;

- принцип використання й обліку в криміналістичних дослідженнях даних про стан, структуру, динамік, тенденціях розвитку суспільно небезпечних проявів у нашій країні й за її межами, даних про інші досліджувані соціальні процеси;

o принцип використання в наукових розробках положень законів і іншого нормативного матеріалу, що регулює боротьбу зі злочинністю й іншими негативними явищами, а також даних про ефективність результатах його застосування на практику

Плідному рішенню криміналістичних завдань сприяють науково-технічний прогрес, досягнення в різних областях наукової й практичної юриспруденції, інших галузях науки й практики

Pages: 1 2 3

Збережи - » Система, функції, методи, джерела криміналістики як науки . З'явився готовий твір.