В 1929 році Хемингуей, що працює в Європі кореспондентом канадської газети « Торонто-Старий», випускає свій другий роман «Прощай, зброя!». У романі переплітаються 2 теми - тема війни й тема любові, приреченої на загибель. Лейтенант Фредерик Генрі, американець, пройшовши крізь суворі випробування фронту, усвідомлює всю безглуздість бойні. Протверезіння, що збіглося із втратою улюбленої жінки Кетрин, викликає в нього рішення укласти «сепаратний мир». Читачеві неясно, куди направить свій шлях роздавлений горем герой книги, але зовсім очевидно, що брати участь у цьому божевіллі він уже не буде. Оповідання про долю покоління - це в той же час оповідання про себе. Розуміючи помилковість своєї участі в цій війні й те, що «цивілізованим» способом з її не вийти, Генрі зважується на дезертирство. Він активно захищає своє право жити. Він дезертирує з армії, біжить від дивовижної підозрілості польової жандармерії, що розстрілює всіх, хто відбився від своїх частин, від плутанини й абсурду, що блокують думку. Немає більше гніву, відкинуте почуття довге. Так лейтенант Генрі покінчив з війною. Однак вона залишалася. Примарне щастя вдвох з Кетрин Баркли у Швейцарії виявилося недовгим: Кетрин умерла при пологах

«Мир ламає кожного, і багато чого потім тільки міцніше на зламі. Але тих, хто не хоче зламатися, він убиває. Він убиває самих добрих і самих ніжних, і самих хоробрих не перебираючи. А якщо ти ні те, ні інше, ні третє, можеш бути впевнений, що й тебе вб’ють, тільки без особливого поспіху», - так думає Генрі

Герой Хемингуея протистоїть трагічному миру, приймаючи його удари з достоїнством і сподіваючись тільки на себе

Pages: 1 2