Білогірська міцність загубилася серед Оренбурзьких степів на окраїні нескінченних просторів Росії. На Петрушу Гринева, головного героя повести, спочатку міцність зробила жалюгідне враження. Він мріяв про блискучу службу в Петербурзі, а тут життя текло спокійно й монотонно. Але пугачевское повстання порушило мирне життя мешканців міцності, змусило повзрослеть і головного героя повести, стати сильним і сміливим офіцером, не упустити честь і достоїнство. Я думаю, що не останню роль у цьому зіграло його знайомство із сім’єю капітана Миронова, простого російського офіцера, що у важкі мінути життя не мерзнув перед небезпекою й віддав перевагу смерті зрадництву, життю в служінні.

Сім’я капітана Миронова живе «по старинці», тихо й спокійно, свято шанує патріархальні традиції. Не випадково один з епіграфів до глави говорить про це: «Стародавні люди, мій панотець». Читач разом з Петрушей Гриневым відвідує просту російську хату, стіни якої прикрашені лубочними картинками, «представляющие узяття Кристрина й Очакова, також вибір нареченої й поховання кота». Пушкіна іронізує, сміється над життям провінційного офіцера, що «у ковпаку й китаєвому халаті» займається стройовою підготовкою зі старими інвалідами в трикутних капелюхах. Однак у молодості й він робив бойові подвиги. Про це свідчить офіцерський диплом «за склом у рамці», повішений на стіну. І все-таки невдачливий капітан викликає симпатію в читача. Він добродушний, гостинний хазяїн, любить свою дочку й дружину, хоча й дозволяє Василисе Єгорівні командувати в сім’ї.

Комендантша міцності - сильна й вольова жінка, вона завжди поруч зі своїм чоловіком, його підтримка й опора у важкі мінути життя. Не випадково Швабрин говорить про неї: «Василиса Єгорівна прехоробра дама». Їй би самої командувати полком! Комендантша сама жартує й іронізує над чоловіком: «Тільки слава, що солдатів учиш: ні їм служба не дається, ні ти в ній користі не відаєш. Сидів би будинку так богові молився, так було б краще». Вона теж любить свою дочку, мріє видати її заміж за багатого дворянина, хоча й не вірить, що такий найдеться: «… дівка на выданье, а яке в їй придане? частий гребінь, так віник, так алтин грошей…» Я думаю, що вона соромиться своєї бідності й хоче кращого життя для дочки.

Василиса Єгорівна по-материнському піклується про молодих офіцерів Гриневе й Швабрине, намагається запобігти дуелі між ними, ховаючи шпаги в прикомірок. Убивство для віруючої людини - страшний гріх, і вона боїться за життя цих юнаків, готових у запалі молодої гарячності на вбивство.

Маша Миронова більше схожа на батька, вона скромна, соромлива, набожна дівчина. Як і будь-яка її однолітка, Маша мріє про любов і просте сімейне щастя. Однак не кожний візьме в дружин безприданницю. Батьки оберігають дочку від життєвих бур, уважаючи її боязк і несміливої: « чиСміла Маша?…Ні, Маша боягузка. Дотепер не може чути пострілу з рушниці: так і затрепечеться».

Такими герої показані на початку повести. Але пугачевский бунт змінив сонне життя міцності. Іван Кузьмич, довідавшись про наближення ворога, хоче врятувати свою сім’ю, однак Василиса Єгорівна не може кинути чоловіка й готова бути поруч із ним і боротися до останнього. Лише Маша, на її думку, не повинна бути в небезпечній міцності. Діти для будь-якої сім’ї - найдорожче й святе в житті.

У мінути небезпеки добрий сонний капітан перетворює, стає сильним, сміливим. Розуміючи явну перевагу пугачевских військ, він намагається за допомогою свого слабкого гарнізону не пустити їх у міцність: «Що ж ви, детушки, коштуєте? Умирати так умирати: справа служиве». Офіцер не може змінити присязі, своїй Батьківщині, тому бореться до останнього. Знемагаючи від рани, капітан Миронов відмовляється присягнути «злодієві й самозванцеві» Пугачову. Він не боїться бути повішеним, тому що зрадництво для чесного російського офіцера страшнее смерті.

Слідом за чоловіком гине від рук повсталих козаків і Василиса Єгорівна. Але перед смертю встигає назвати Пугачова «випадним каторжником», а його солдат «лиходіями». Ми бачимо в ній сильну вольову жінку, що не здригнулася перед особою небезпеки.

Я думаю, що саме завдяки вчинку відважного капітана й Гринев відмовляється присягнути Пугачову. Такі люди, як Іван Кузьмич, гідні поваги, гідні називатися великими.

Після загибелі батьків Маша залишилася зовсім одна. І ми бачимо, як боязка й несмілива дівчина стає вольовий і сильної, вона не хоче ставати дружиною ненависного зрадника Швабрина, для неї «краще вмерти». Махаючи відправляється в далеку подорож у Петербург, щоб урятувати улюбленого Петра Гринева й розповісти імператриці правду про повстання. Подвиг капітана Миронова стає відомим Катерині II, і саме тому вона допомагає Маші звільнити Гринева.

На прикладі вчинку капітана Миронова Пушкін показує, яким повинен бути теперішній офіцер. Хоча автор іронізує над м’яким характером і невмінням командувати Івана Кузьмича, він говорить про те, що теперішній російський офіцер ніколи не мерзне перед небезпекою, не стане зрадників і не порушить присяги. Він буде до останнього захищати свою Батьківщину. І в такого батька виросла гідна дочка, що сумет постояти за себе й захистити чесне ім’я своєї сім’ї й коханої людини