На частку щирого поета завжди випадає багато горя й страждань, навіть у тому випадку, якщо він улюбленець долі. Адже в цьому світі нічого не дається просто так і за все доводиться платити. За дарований понад талант - плата особлива. Обплутана недомовками й кривотолками доля великого російського поета Сергія Єсеніна - тому свідчення й підтвердження

Все своє коротке, відчайдушне, романтичне життя він збуджував у навколишні бурхливі, суперечливі страсті, і сам роздирався страстями настільки ж бурхливими й суперечливими. З посмертною же долею Єсеніна відбулася дивна метаморфоза. Він мертвий уже більше сімдесятьох років, але всі, пов’язане з ним, продовжує жити. Живуть не тільки його вірші, а взагалі всі “есенинское”.

Усе, що його хвилювало, радувало, мучило. Усе, що яким-небудь образом з ним стикалося. Єсенін є в нашій літературі фігурою свого роду культової. Всенародна любов привела навіть до появи жанру “народного есениноведения”: обговорюється посмішка поета, блакитні очі, золоті кучері, як добірно сидів на Єсеніні костюм і інше

(До речі, за свідченням Варлаама Шаламова, Єсенін став єдиним поетом, прийнятим блатним миром. У табірній мові “Єсеніним” називають будь-якого доморослого віршотворця з ув’язнених.) Так що винятковість посмертної есенинской долі очевидна

В одному лише не повезло Єсеніну. Його біографія дотепер далека від щирої, об’єктивної картини. Академічне “есениноведение” у результаті діяльності ряду вчених-есениноведов перебуває в застої. Ці вчені, створивши “офіційну концепцію”, на тім і заспокоїлися

Вони утворили як би замкнутий колектив, куди не хочуть впускати сторонніх. Ними замовчуються або навіть підтасовуються деякі факти біографії поета, що не укладаються в заздалегідь заготовлену схему. Так уважає кандидат історичних наук, автор більше 80 публікацій по історії літератури Сергій Вікторович Шумихин, і з його думкою не можна не погодитися

Правда, у дослідженнях останнього періоду все-таки простежуються деякі коливання в інтерпретації вигляду поета, дивним образом співпадаючі з коливаннями суспільно-політичної обстановки в країні. Розкид цей досить великий: від недавнього нескінченного повторення есенинских рядків про Леніна, вигуку “Мати моя - батьківщина, я більшовик!” до створення образа безстрашного викривача “ еврейско-більшовицьких звірств”, що ховається від ГПУ й зрештою захопленого цим ГПУ в готелі “Англетер”. “Незалежним” же дослідникам, які змогли б створити об’єктивний погляд на життя й творчість поета, воно чомусь нецікаво, вони займаються Ганною Ахматової, Мариною Цветаевой, Осипом Мандельштамом.

Є, щоправда, один, найбільш розкріпачений, дослідник, що вивчає Єсеніна, - англієць Гордон Маквей із Брістоля. Він випустив монографії “Життя Єсеніна” і “Айседора і Єсенін”. Правда, його ідеї, що не мають нічого загального з “офіційною концепцією”, есениноведами в розрахунок не приймаються

Отож, Маквей висловив цікаву думку. Він уважає, що Єсенін міг би стати дуже популярною фігурою в молоді Заходу, тому що нагадує рано збіглих з життя знаменитих рокзвезд, начебто Джимми Хендрикса або Курта Кобейна, оскільки настільки ж свавільний і анархичный. Цілком імовірно, що англієць правий. І все-таки, як би не були об’єктивні дослідження Маквея, для нього, як і для інших західних учених, Єсенін існує поза зв’язком з долею Росії, поза радянською історією

Є ще й численні мемуарні джерела, написані не тільки сильними миру цього - політиками, поетами, акторами, художниками, але й простими обивателями, а те й просто заздрісниками й злопыхателями. Однак всі спогади подібного роду дуже суперечливі й не точні, оскільки мемуари взагалі ніколи не бувають протокольно точними в силу особистісного погляду автора на речі. Із усього, про що говорилося вище, стає зрозумілим, що писати про життя Сергія Єсеніна надзвичайно важко, тим більше - у рамках звичайного шкільного твору, адже для цього довелося б вивчити величезний мемуарний і дослідницький матеріал, а вивчивши його, прикласти чимало зусиль для того, щоб відокремити легендарне від фактичного

Таке під силу далеко не кожному, і я не претендую на те, щоб стати тим людиною, що зміг би подужати подібне. І все-таки, оскільки узявся за цю тему, спробую коротенько, майже пунктиром, викласти основні факти біографії поета. Підкреслюю: написане мною не претендує на те, щоб стати одкровенням. Хоча я дуже сподіваюся, що подібне рано або пізно відбудеться

“Я син селянина. Народився в 1895 році 21 вересня, - писав Єсенін у своїй автобіографії, - Із двох років, по бідності батька й численності сімейства був відданий на виховання досить заможному дідові по матері…” Дід його був мірошником

Бабуся й дідусь любили онука й піклувалися об його Усі права захищені й охороняються законом &copy 2001-2005 олсоч. ру майбутньому: дідусь навчив його битися, а бабуся балувала й змушувала ходити в церкву. Сім’я хотіла, щоб Сергій став сільським учителем, і тому його віддали в закриту церковноучительскую школу. Але, закінчивши її в 1911 році, він оголосив про свій намір стати поетом, На наступний рік Єсенін виїхав у Москву, де став відвідувати вечірні курси при університеті й вступив у літературно-революційне суспільство, подрабатывая на життя в різних місцях. Працюючи коректором у видавництві Сытина, він закохався в Ганну Изряднову, колегу по роботі, що наприкінці 1914 року народила йому сина, Юрія Изряднова.

Через два місяці після цього їхній зв’язок припинився, і Єсенін виїхав у Санкт-Петербург у пошуках літературного щастя. Правда, він на короткий час приїжджав у Москву в 1915 і 1916 роках, щоб відвідати Ганну й сина. “Вісімнадцяти років я був здивований, розіславши свої вірші по журналах, тим, що їх не друкують, і зненацька наскочив Впетербург.

Там мене прийняли досить радо. Перший, кого я побачив, був Блок, другий - Городецький. Коли я дивився на Блоку, з мене капав піт, тому що в перший раз бачив живого поета”. “Наскочив” він у Петербург простуватим, боязким хлопцем, з невеликим багажем, із зошитом віршів і із честолюбною мрією багатьох юних провінціалів - завоювати собі славу. Городецький познайомив його із селянським поетом Миколою Клюевым, що став другом Єсеніна і його літературним патроном

Багато пітерських знайомих поета відзначали його приємну хлоп’ячу зовнішність і блакитні, “волошкові” очі. І ніхто не міг залишитися байдужим до його молодості, зовнішній привабливості й, саме головне, - до його величезного таланта. За три роки життя в Петербурзі Єсенін став відомим поетом. Його оточували шанувальники й друзі. Поступово він осмілів, став зухвалим, самовпевненим і хвалькуватим

Але, дивна справа, наївність і довірливість його залишилися. У цьому протиріччі таїлося якесь особливе зачарування. Єсеніна любили, балували й навіть прощали те, що іншому не простили б. Поетові був двадцять один рік, коли з’явився його перший віршований збірник “Радуница”. Із цього моменту спіраль його життя початку стрімко розкручуватися. У тім же, 1916-м, року він був покликаний на військову службу, і там на нього звернула увагу імператриця Олександра Федорівна, для якої йому довелось читати свої вірші

Незважаючи на таку честь, він ненавидів армійське життя й дезертирував, як тільки представилася можливість, але незабаром був пійманий і відправлений у штрафний батальйон. Під час революції 1917 року Єсенін знову дезертирував і примкнув до революціонерів. Ні, членом ВКП(б) він не став, але виявився в безпосередній близькості до “радянських верхів”. Жовтень зачепив у Єсеніні соціальні струни, і в його поезії з’явилися перші революційні мотиви

До середини 1918 року він став складатися як один із самих значних і оригінальних молодих поетів. Молодь підняла його на щит. Коли вийшов його збірник “Голубень”, книжку розкупили за кілька днів. А незадовго до того, восени 1917-го, Єсенін женився на Зінаїді Райх, що служила секретаркою в есерівській газеті “Справа народу”.

Вона народила йому двох дітей - дочку Тетяну й сина Костянтина. Однак шлюб цей виявився неміцним - улітку 1918 року Єсенін пішов від дружини (офіційно вони розвелися в 1921 році). Наприкінці 1918 року в Москві виникла нова поетична школа. Її ініціатори називали себе імажиністами

У неї входили Анатолій Мариенгоф, Вадим Шершеневич, Олександр Кусиков і інші молоді поети. Школі потрібна була центральна фігура, яскраве, сильне поетичне ім’я. Утягнули Єсеніна. І це був головний і єдиний козир імажиністів

Без Єсеніна школа була б порожнім місцем. А самому Єсеніну імажинізм зовсім не був потрібний. В 1919 році в Москві почали відкриватися одна за іншою книжкові крамниці письменників. Письменники самі торгували книгами й своїми письменницькими автографами

Pages: 1 2

Збережи - » Сергій Єсенін. Життя й доля . З'явився готовий твір.