Сергій Єсенін - один із самих яскравих і самобутніх поетів XX століття. У його лірику зливаються почуття й слова, образи й думки. Талант поета полягає в тім, що він міг уловлювати й передавати самі найніжніші відтінки переживань і настроїв, які виникали в його душі. Такою гармонією перейнята вся творчість Єсеніна: вірші про батьківщину, про любов, про природу й про тварин. Багатство словесного живопису художника допомагає нам відчути красу й силу природи. У його віршах вона живе власним багатим життям, постійно змінюється: народжується, росте, умирає, сумує й радується

Часто поет прибігає до прийому уособлення, тому його природа завжди багатобарвна, багатоколірна й жива. Синій і голубой (улюблені кольори Єсеніна) підсилюють у пейзажних описах відчуття неосяжності просторів, наприклад, “увечері синім”, “увечері місячним”, “замталася пожежа голубой”, “досвітнє, синє, раннє” і ін. Природа в Єсеніна не просто становить пейзаж: вона живе, реагує на долі людей. Її неможливо відокремити від людини, його почуттів, думок, настрою. Таке відношення до природи можна побачити у вірш “Відговорив гай золота…”. Воно побудовано на розгорнутій метафорі: гай з’являється перед нами як жива істота, що наділена тими ж можливостями й почуттями, що людина

Вона може говорити “березовою, весняною мовою”, “милим” ліричному героєві. Але ця мова мила йому не тільки тому, що стан природи дуже подібно станом самого поета: Як дерево роняє тихо листи, Так я роняю смутні слова. Осінь у природі рівняється з “осінню” у душі ліричного героя. Цей мотив збіглої юності вводиться реченням “відговорив гай золота” і триває: “про всіх збіглим марить конопляник”.

Ліричний герой, з одного боку, приймає життя такий, яка вона є: Кого жалувати? Адже кожний у світі - Мандрівник. Пройде, зайде й знову залишить будинок. А с іншої - його мучать спогади про юність, про яку він думає не без жалю: Я повний дум про юність веселої… А далі: Але нічого в минулому мені не жаль. И, незважаючи на ці слова, дійсність для нього зовсім не приваблива: Коштую один серед рівнини голої, А журавлів відносить вітер у далечінь. Юність же в пам’яті ліричного героя залишилися як “квіти”. Повторюване слово “не жаль” ще більше підкреслює почуття втрати. Двоїсте відношення до минулого передає інверсія “відговорила Даний текст призначений тільки для приватного використання 2005 гай золота”: з одного боку, вона “відговорила”, причому “веселою мовою”, а з іншого боку - її вже “не жаль”. Однак автор називає її “золотий”, тобто пройшло саме краще час у житті ліричного героя

Сам епітет “золота” викликає у свідомості читача самі прекрасні емоції. Всі епітети, порівняння й метафори тут існують не тільки для краси форм, але й для того, щоб повніше виразити відношення ліричного героя до молодості, що йдуть: журавлі тепер пролітають “сумно”, конопляник “марить”, дерево “роняє тихо листи”. Природа й ліричний герой у цьому вірші нерозривно зв’язані. Всі зміни, що відбувається в природі, можна спостерігати й у житті людини, що не тільки є її частиною, але й повинен злитися з нею, щоб досягти гармонії смиром.

Особливе місце в лірику Єсеніна займають образи тварин. “Брати наші менші” наділені абсолютно всіма людськими почуттями, у тому числі й людських образах, одним із яких є трагедія материнства. Вірш, у якому найбільше яскраво це описано, - “Корова”. З найперших рядків ми розуміємо, що перед нами стара тварина, що прожила дуже важке життя: Старезна, випали зуби, Сувій років на рогах. І її выгонщик грубий На перегінних полях. Бідній корові залишилося жити недовго.

И от у самому кінці життя їй випало щастя: народилося теля. Але ця радість виявилася нетривалою: Не дали матері сина, Перша радість не взапас. Стара корова знає, що й неї очікує та ж доля, що й сина: Незабаром на гречаному свее З тої ж сыновней долею Зв’яжуть їй петлю на шиї И поведуть на забій. Але тварина турбує не стільки власна смерть, скільки смерть свого дитя. Адже, всупереч всім думкам, тварини теж дуже важко переживають розлуку зі своїми дітьми. Цей вірш наповнений жалю до бідної корови, тому тут практично немає епітетів, а якщо і є, то тільки ті, які підсилюють сум: “выгонщик грубий”, “серце неласкаво до шуму”, “смутна дума”, “жалібно”, “смутно”, “худий” і т.д. Але, як і в людини, у тварини є надія. Останні рядки вірша допомагають зрозуміти, про що мріє корова: Сниться їй білий гай И трав’яні луги. “Білий гай” символізує життя без борошн, без прикростей

Але цій мрії не призначено збутися, цей мотив уведений для того, щоб протиставити реальне життя тої, котра мариться корові. Таким чином, природа в лірику Єсеніна з’являється з усіма її сумами й радостями, але в той же час тільки вона здатна зціляти душу людини