Розвиток агрохімії в Західній Європі | Довідник школяра – кращі шкільні уроки по всім предметам

Розвиток агрохімії в Західній Європі

Наприкінці Х VIII і на початку Х I Х сторіччя в Західній Європі була широко поширена так звана гумусова теорія харчування рослин. Один з найбільш видних прихильників цієї теорії німецький учений Теер говорив про гумус у такий спосіб. Родючість ґрунту залежить властиво цілком від гумусу, тому що, крім води, він представляє єдину речовину ґрунту, що може служити їжею рослин

У той час уважалося, що чим більше живильних речовин містить рослину, тим більше воно поглинає й гумусу. Прихильниками гумусової теорії мінеральним речовинам приділялася непряма роль: вони лише прискорюють, по їхніх поданнях, процеси розкладання органічних речовин у ґрунті й перекладають гумус в удобоусвояемую для рослин форму

Починаючи з Х I Х сторіччя в багатьох агрохімічних лабораторіях розгорнулася робота з вивчення харчування рослин

В 1804 р. одержали популярність дослідження з асиміляції вуглецю й подиху рослин. Французький учений Соссюр провів детальний аналіз золи рослин і на підставі цих даних дійшов висновку, що мінеральні речовини не випадково проникають із рослину. Наприклад, фосфорнокисле вапно було знайдено їм у золі всіх рослин

В 1800 р. Шредер знайшов у проростках в 4 рази більше золи, чим у насіннях (причина - нечистота умов досвіду), і дійшов висновку, що рослини самі роблять свої зольні речовини за допомогою життєвої сили й не мають потреби в доставлянні їх ззовні. Для перевірки цього підтвердження Соссюр вирощував рослини на дестиллированной воді й знайшов у них мінеральних речовин стільки ж, скільки їх було в насіннях. Таким чином, Соссюром були експериментально спростовані віталістичні подання Шредера про харчування рослин. На підставі своїх досвідів Соссюр дійшов висновку, що головним джерелом вуглецю для рослин є атмосфера, а ґрунт - джерелом зольних речовин. Либих згодом використовував аналізи й висновки Соссюра як доводи на користь теорії мінерального харчування рослин

У гумусовій теорії сполучалися вірні спостереження агрономів-практиків про велике значення гумусу для родючості ґрунту з невірними метафізичними поданнями про те, що гумус є єдиною речовиною ґрунту, що може служити їжею для рослин

Теер і інші прихильники гумусової теорії вважали важливою умовою для підтримки родючості ґрунту нагромадження й заощадження в ній гумусу. Необхідність сівозміни обґрунтовувалося прагнення зрівноважити витрату органічної речовини з його приходом впочву.

Ряд учених того часу виступали проти гумусової теорії. До них ставляться насамперед Буссенго, Шпренгель і Либих.

Буссенго (Франція) всвоих роботах (опублікованих в 1836-1841гг.) по фізіології, біохімії й агрохімії встановив, що джерелом вуглецю для рослин служить вуглекислота повітря. Він показав також вплив зовнішніх умов на асиміляцію вуглецю листами. Вивчення особливостей харчування тварин і рослин зіграло більшу роль надалі розвитку досліджень по азотному харчуванню рослин. Досвіди з рослинами в штучних умовах привели Буссенго до розробки вегетаційного методу для вивчення харчування рослин

Відкинувши гумусову теорію харчування рослин, Буссенго розвив так звану азотну теорію. У своєму маєтку він улаштував досвідчену станцію з добре обладнаною лабораторією, де займався дослідженнями з 1836 р. У декількох сівозмінах досвідченого поля він провів облік урожаїв і визначив зміст вуглецю, азоту й золи у врожаях. Це дозволило Буссенго зробити облік круговороту речовин у господарстві. Він виявив, що нагромадження вуглецю у врожаях не пов’язане з його кількістю в гної. Особливо коштовним було встановлення того факту, що кількість азоту у врожаях за цілу сівозміну перевершує ту його кількість, що дається рослинами із гноєм. Надлишок азоту у врожаї був тим вище, ніж більше була участь у сівозміні бобових рослин - конюшини й люцерни

Таким чином, у польових умовах було встановлено, що бобові культури збагачують ґрунт азотом, доступним іншим рослинам, що й позначається на підвищенні їхнього врожаю, наприклад, урожай пшениці після конюшини вище врожаю пшениці після картоплі та ін. коренеплодів

Буссенго висловив думку, що азот, що накопичують бобові, походить із повітря. Пізніше він намагався відтворити фіксацію азоту бобовими у вегетаційних досвідах з попередньою стерилізацією піску й посудин. Виявилося, що чим більше чисті умови створював він у досвідах, тим менш ясні виходили результати. У той час таке явище було неясно. Тепер відомо, що при стерилізації середовища був відсутній симбіоз бобових із клубеньковими бактеріями, тому фіксації азоту повітря не відбувалося

Роботи Буссенго привели до встановлення важливого значення азотних добрив у підвищенні врожаїв. Своїми дослідженнями Буссенго вирішив ряд важливих питань фізіології рослин, біохімії й агрохімії

Німецький учений Шпренгель, що опублікував свої погляди на харчування рослин в 1837-1839 гг., був одним з найближчих попередників Либиха. Шпренгель писав, що рослини - з неорганічних речовин, одержуваних ними із ґрунту й повітря, утворять тіла органічні за допомогою світла, тепла, електрики й вологи. Пояснення падіння врожаїв при безперервній культурі він бачив у тім, що мінеральні речовини необхідні для життя рослин і тому повинні відшкодовуватися впочве.

При цьому Шпренгель не заперечував одночасного використання рослинами, крім головного джерела вуглецю, вуглекислоти повітря, також і перегною ґрунту коріннями

Недолік фактичних даних не дозволив йому більш чітко порушити питання про значення гумусу в харчуванні рослин, однак розвинені Шпренгелем подання про харчування рослин мають серйозне значення в розвитку агрохімії

Ряд протилежностей зв’язаний зі словом азот: з одного боку - це нежиттєвий газ, а з іншого боку - немає життя без азоту, тому що він є неодмінною складовою частиною білків: азот дає з’єднання те окислені, те відновлені, те кислотного , те лужного характеру, причому, на відміну від інших елементів, відіграє роль у житті рослини здатність використовувати в процесах синтезу різні ступені окислювання й відновлення, як азотна, азотиста й азотноватая кислоти, аміак і гидроксиламин, а в нижчих організмів і вільний азот. З економічної сторони також азот є те найдорожчим елементом, якщо мова йде про мінеральні добрива, те найдешевшим, якщо мати на увазі використання азоту бобових. Історію питання про азот потрібно починати, звичайно, не із Шульца, а з Буссенго, але й це буде правильно лише в тому випадку, якщо говорити про період теперішньої хімії, початок який поклав Лавуазьє

Але на ділі питання цей виник ще задовго до Лавуазьє в часи алхімії, хоча термінологія в той час була зовсім інша, мова йшла звичайно про повітряний початок селітри. Передбачалося, що зародки селітри (germes,oeufs) носяться в повітрі, але тільки в ґрунті відбувається інкубація й розвиток зародків і народжується дорогоцінна сіль (сіль землі).

Уже Альберт Великий (13 сторіччя) у своєму трактаті De mirabilibus mundi («Про чудеса світла») говорить оселитре.

В авторів 14 століття зустрічаються рецепти для очищення селітри як компонента пороху , а потім нею починають цікавитися як сіллю родючості. В 1540 р. у Франції був заборонений вивіз селітри за кордон, її потрібно було здавати державі, а в 1544 р. був виданий едикт про створення 300 пунктів по добуванню селітри. Для того ж часу є вказівка, що голландські кораблі привозили селітру з Індії. Мандрівники повідомляли, що селітра утвориться в природних умовах не тільки в Індії, але в Америці в Китаї й навіть в Іспанії. В 1563 р. з’явився трактат Бернара Палисси про значення солей у землеробстві Les sels vegetatifs, що сприяють росту солі, де він ставить родючість ґрунту в залежність від змісту в ній відомих солей і говорить, що гній був би марний, якби не містив солі, що залишається після розкладання соломи й сіна, а потім один зі слухачів його лекцій у Парижу говорить ще більш виразно, що гній содержаит сіль сили й що підвищення родючості ґрунту залежить від утворення в ній sucs nitreux або la salure de nitre - соки селітри або сіль (суть) селітри. Він не раз повторював тезу Палисси, що для ґрунту сіль є батько родючості, але в нього ясніше, ніж у Палисси, видно, який саме солі надається головне значення. Але найбільш чудовими є в 17 столітті думки про значення азоту в житті рослин і про круговорот азоту в природі, висловлені Иоганном Рудольфом Глаубером.

Pages: 1 2

Збережи - » Розвиток агрохімії в Західній Європі . З'явився готовий твір.

Розвиток агрохімії в Західній Європі





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.