Творчі досягнення Валер’яна Поліщука не віддільні від епохи, на долю якої випало чимало випробувань: Друга світова війна, революція 1917, громадянська війна…В 30-х роках двадцятого сторіччя його ім’я було популярним, його часто можна було зустріти на сторінках газет і журналів. Що надавало популярності В. Поліщуку? Насамперед він прославив себе людиною невгамовного характеру, кипучих організаторських здатностей, людиною, повною сили й відваги, що було взагалі типовим явищем у житті України 20-х років

По-друге, тим, що Поліщук був надзвичайно продуктивним письменником. За півтора десятиліття літературної роботи він досяг зробити в літературі дуже багато: видав понад сорок книжок (вірші, поеми, проза, публіцистика), підготував до печатки 13-млосне видання своїх добутків. Цей стрімкий шлях, здавалося, ніщо не могло зупинити. Однак зупинив його арешт письменника трагічного для українського народу 1937 року, у який В. Поліщук і був розстріляний

Валер’ян Поліщук чимсь нагадує мені Степана Радченко з роману В. Подмогильного «Місто». Він мав активну життєву позицію, своєрідний філософський вибір і життєве призначення. Працюючи в стилі авангардизму, письменник жадібно прагнув сіяти словообраз на повну силу й часто не відокремлював «добірного зерна від полони». Інтенсивну роботу вважав за ознаку своєї письменницької роботи й думав, що обов’язок кожного літератора - працювати не покладаючи сил. В. Поліщук схильний був до «кількісного» літературі, не розуміючи того, що кількість не завжди переходить у якість. За коротке своє життя поет видало кілька збірників: «Сонячна міць» (1920), «Вибухи сили» (1921), «Книги повстанців» (1922), «Громохкий слід» (1925), «Геніальні кристали» (1927), «Зеніт людини» (1930). Здається, за цими назвами збірників можна написати біографію письменника. У чому ж особливості творчості письменника, що ще й сьогодні не має об’єктивної оцінки. І хоча дехто схильний до повного заперечення зачепила Поліщука, все-таки залишається істиною те, що він був людиною у свій час. І як свідок буремних подій затверджував нове революційне мистецтво, особливістю якого була схильність, як уже говорилося вище, до авангардизму і його різновиду - конструктивного динамізму

Новаторство літератури убачав у нових темах - урбанистики, індустріалізації, наукових досягнень. Пише переважно верлібром (вільний вірш), часто прибігає до словесних декларацій і гасел, крикливо-плакатним образам. На першому плані в заділі Поліщука - міські мотиви, дух новацій і перетворень, пов’язаний із часом, коли, здавалося, нова культура вкорінювалася на уламках дореволюційної історії й культури. Його настрою, як і настрою В. Чумака, В. Блакитного, П. Тичини, М. Хвильового, М. Кулиша, В. Подмогильного, Д. Фалькивского, оптимістичною, переповненою вірою у світле майбутнє:

• Юнацька кров шумить у наших жилах
• Юнацька сила блискає в очах,-
• Ми за народ, за роботу підемо сміло
• И спокій принесемо на гострених мечах

Г. Хвильовий, П. Тичина, поет уявляв себе співаком революційної епохи, він принесе звільнення людству, і на землі буде закладений фундамент нового, і світлого, неповторного. У цьому поет бачив безсмертя. Енергія творців не пропадає даром. Його творчість не досліджена. І, може, воно більше цікаво для істориків, однак не треба з ваг знімати того, що вершини його теорії - світл і чисті, їх не затуманила завіса часу. Отже, робота поета з покоління сівачів, що ввійшло в історію як «розстріляне відродження», не була даремною