Роман Оскара Уайльда «Портрет Дориана Грея» | Довідник школяра – кращі шкільні уроки по всім предметам

Роман Оскара Уайльда «Портрет Дориана Грея»

У сонячний літній день талановитий живописець Бэзил Холлуорд приймає у своїй майстерні старого друга лорда Генрі Уоттона - естета-епікурейця, «Принца Парадокса», по визначенню одного з персонажів. В останньому без праці впізнаються добре знайомі сучасникам риси Оскара Уайльда, йому автор роману «дарує» і переважне число своїх прославлених афоризмів. Захоплений новим задумом, Холлуорд із захопленням працює над портретом незвичайно гарного юнака, з яким недавно познайомився. Тому двадцять років; кличуть його Дориан Грій

Незабаром з’являється й натурщик, з інтересом, що вслухується в парадоксальні судження стомленого гедоніста; юна краса Дориана, що зачарувала Бэзила, не залишає байдужим і лорда Генрі. Але от портрет закінчений; присутні піднесені його досконалістю. Златокудрий, що обожнює все прекрасне й подобається сам собі Дориан мріє вголос: «Якби портрет мінявся, а я міг завжди залишатися таким, як є!» Розчулений Бэзил дарує портрет юнакові

Ігноруючи млявий опір Бэзила, Дориан приймає запрошення лорда Генрі й, при діяльній участі останнього, занурює у світське життя; відвідує звані обіди, проводить вечора в опері. Тим часом, нанеся візит своєму дядькові лордові фермерові, лорд Генрі довідається про драматичні обставини походження Дориана: вихований богатим опікуном, він болісно пережив ранню кончину своєї матері, всупереч сімейним традиціям що закохалася й зв’язала свою долю з безвісним піхотним офіцером (по наущению впливового тестя того незабаром убили на дуелі).

Сам Дориан тим часом закохується в починаючу акторку Сибилу Вэйн - «дівчину років сімнадцяти, з ніжним, як квітка, особою, з голівкою грекині, оповитої темними косами. Очі - сині озера страсті, губи - пелюстки троянд»; вона з разючою натхненністю грає на вбогих підмостках злидарського театрика в Ист-Инде кращі ролі шекспірівського репертуару. У свою чергу Сибиле, що тягне напівголодне існування разом з матір’ю й братом, шістнадцятирічним Джеймсом, що готується відплисти матросом на торговельному судні в Австралію, Дориан представляється втіленим чудом - «Прекрасним Принцом», що снизошли з позахмарних висот. Її улюбленому неведомо, що в її житті теж є таємниця, що оберігає ретельно від сторонніх поглядів: і Сибилла, і Джеймс - позашлюбні діти, плоди любовного сполучника, у свій час связавшего їхня мати - «замучену, зів’ялу жінку», що служить у тім же театрі, з людиною далекого стану

Обретший у Сибиле живе втілення краси й таланта, наївний ідеаліст Дориан з торжеством сповіщає Бэзила й лорда Генрі про свої заручини. Майбутнє їх підопічного вселяє тривогу в обох; однак і той і іншої охоче приймають запрошення на спектакль, де обраниця Дориана повинна виконати роль Джульетти. Однак, поглинена райдужними надіями на майбутнє їй реальне щастя з улюбленим, Сибила в цей вечір знехотя, немов по примусі (адже «грати закохану - це профанація!» - уважає вона) проговорює слова ролі, уперше бачачи без прикрас злиденність декорацій, фальш сценічних партнерів і вбогість антрепризи. Треба голосний провал, що викликає скептичне глузування лорда Генрі, стримане співчуття добряги Бэзила й тотальний крах повітряних замків Дориана, у розпачі що кидає Сибиле: «Ви вбили мою любов!»

Изверившийся у своїх прекраснодушних ілюзіях, замешенних на вірі в нерозривність мистецтва й реальності, Дориан проводить безсонну ніч, блукаючи по спустілому Лондону. Сибиле ж його жорстоке визнання виявляється не під силу; ранком, готуючись відправити їй лист зі словами примирення, він довідається, що дівчина в той же вечір покінчила із собою. Друзі-заступники й отут реагують на трагічну звістку кожний по-своєму: Бэзил радить Дориану зміцнитися духом, а лорд Генрі - «не лити дарма сліз про Сибиле Вэйн». Прагнучи утішити юнака, він запрошує його в оперу, обіцяючи познайомити зі своєю чарівною сестрою леді Гвендолен. До здивування Бэзила, Дориан приймає запрошення. І лише подарований йому недавно художником портрет стає нещадним дзеркалом назріваючої в ньому духовної метаморфози: на бездоганній особі юного грецького бога позначається тверда зморщечка. Не на жарт стурбований, Дориан забирає портрет з око геть.

И знову йому допомагає заглушити тривожні уколи совісті його послужливий друг-мефистофель - лорд Генрі. За порадою останнього він з головою йде в читання дивної книги новомодного французького автора - психологічного етюду про людину, що вирішила випробувати на собі всі крайності буття. Надовго заворожений нею («здавалося, важкий захід палінь піднімався від її сторінок і паморочив мозок» ), Дориан у наступні двадцять років - в оповіданні роману вони вмістилися в одну главу - «усе сильніше закохується у свою красу й усе з більшим інтересом спостерігає розкладання своєї душі». Як би заспиртований у своїй ідеальній оболонці, він шукає розради в пишних обрядах і ритуалах чужих религий, у музиці, у колекціонуванні предметів старовини й дорогоцінних каменів, у наркотичних зіллях, пропонованих у кублах з недоброю популярністю. Ваблений гедоністичними спокусами, раз за разом що закохується, але не здатний любити, він не гребує сумнівними зв’язками й підозрілими знайомствами. За ним закріплюється слава бездушного звідника молодих розумів

Нагадуючи про зламані по його примсі долях скороминущих обранців і обраниць, Дориана намагається напоумити Бэзил Холу-. орд, що давно перервав з ним усякі зв’язки, але перед від’їздом у Париж що зібрався відвідати. Але марне: у відповідь на справедливі докори той зі сміхом пропонує живописцеві побачити справжній лик свого колишнього кумира, відбитий на холлуордовском же портреті, що порошиться в темному куті. Здивованому Бэзилу відкривається застрашлива особа сластолюбного старого. Втім, видовище виявляється не під силу й Дориану: думаючи творця портрета відповідальним за своє моральне поводження, він у приступі безконтрольної люті втикає в шию друга своїх юних днів кинджал. А потім, викликавши на допомогу одного з колишніх соратників по гульбах і застіллям, хіміка Алана Кэмпбела, шантажуючи того якоюсь ганебною таємницею, відомої лише їм обом, змушує його розчинити в азотній кислоті тіло Бэзила - речовинний доказ вчиненого имзлодейства.

Терзає запізнілими каяттями совісті, він знову шукає забуття в наркотиках. І ледве не гине, коли в підозрілому кублі на самому «дні» Лондона його довідається якийсь підпилий матрос: це Джеймс Вэйн, що занадто пізно провідав про фатальну долю сестри й поклявшийся будь-що-будь помститися неї кривдникові

Втім, доля до пори зберігає його від фізичної загибелі. Але - не від всевидючого ока холлуордовского портрета. «Портрет цей - як би совість. Так, совість. І треба його знищити», - доходить висновку Дориан, що пережив всі спокуси миру, ще більш спустошений і самотній, чим колись, що марне заздрить і чистоті безневинної сільської дівчини, і самовідданості свого спільника поневоле Алана Кэмпбела, що знайшло в собі сили покінчити самогубством, і навіть… духовному аристократизму свого друга-спокусника лорда Генрі, далекого, здається, будь-яких моральних препон, але незбагненно думає, що «усякий злочин вульгарно».

Пізньою ніччю, наодинці із самим собою в розкішному лондонському особняку, Дориан накидається з ножем на портрет, прагнучи почикрижити й знищити його. слуги, Що Піднялися на лемент, виявляють у кімнаті мертве тіло старого у фраку. І портрет, непідвласний часу, у своїй сяючій величі

Так кінчається роман-притча про людину, для якого «в інші хвилини Зло було лише одним із засобів здійснення того, що він уважав красою життя».

Н. М. Пальців

Збережи - » Роман Оскара Уайльда «Портрет Дориана Грея» . З'явився готовий твір.

Роман Оскара Уайльда «Портрет Дориана Грея»





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.