Пушкін створив у романі новий тип героя - «героя часу». Автор підкреслює, що онегинская «ненаслідувальна чудність» - своєрідний протест проти соціальних і духовних норм, що придушують у людині особистість, що позбавляють його права бути самим собою. Онєгін шукає нові духовні цінності, новий шлях: у Петербурзі й у селі він ретельно читає книги, намагається писати, спілкується з деякими близькими за духом людьми (серед них - Автор і Ленский).

Ленский, гарний і богатый 18-літній юнак, як і Онєгін, зображений чужинцем серед околишніх поміщиків - кріпосників і невігласів. Герої намагаються уникати суспільства «панів сусід-ственных селищ». При всій взаємній протилежності - нудьга одного й романтична мрійність іншого («хвиля й камінь, вірші й проза, лід і пломінь не настільки різні меж собою») - вони стають друзями.

У довгих суперечках Онєгін і Ленский зачіпають найрізноманітніші теми: долі цивілізації й шляхи розвитку суспільства, роль науки й культури в удосконалюванні людства, добро й зло, мистецтво, релігія й мораль, значення страстей у житті особистості.

Пушкін акцентує увагу не на теоретичних розбіжностях героїв, а на контрастах юності й зрілості, наївності й тверезості, ентузіазму й скепсису.

Позиції героїв-антиподів виявляються самі по собі збитковими, але в той же час взаємодоповнюючими й у цьому змісті духовно коштовними.

Якщо Онєгіним володіє насамперед розум, так ще охолоджений досвідом життя» те в Ленском почуття переважає над розумом. Онєгін ставиться до всього із сумнівом, Ленский проникнуть вірою в людину, у любов, у дружбу. Індивідуалізм Онєгіна часто здобуває езопові риси, Ленский готовий пожертвувати собою за щастя людства.

Пушкін показує, що лихом обох його героїв є відірваність від народного ґрунту (на відміну від Тетяни).

Ленский свято вірить у кінцеве торжество добра, у можливість удосконалювання миру. В ім’я торжества цих ідеалів він готовий пожертвувати собою: викликавши Онєгіна на двобій, він довів це на ділі. Однак прекраснодушні мрії Ленского не витримують зіткнення з реальністю. Ідеальний друг, яким він уважав Онєгіна, не знаходить сміливості відмовитися від двобою й убиває юного поета.

День Ленского в селі складався приблизно по тій же схемі, що в Онєгіна, але це не викликає в ньому ніякої нудьги. «Він гаю полюбив густі,/Уединенье, тишу,/И ніч, і зірки,/ і Місяць…»

Не будучи ворогами, не встигши випробувати, пережити те єдине, що виправдує двобій, два чоловіки направили один на одного пістолети. Після цього рух «роману у віршах» перемінить своє русло.