Робоча карта командира це топографічна карта

Карти масштабів 1 : 500 000 і 1:1 000000 випускаються поряд зі звичайним виданням, крім того, у прямокутних рамках, що не збігаються з географічною сіткою. Аркуші такого видання значно більше звичайних. Вони зручні для склейки їх у многолистние блоки, що покривають великі території

Пояснити принцип руху по азимуті

При русі по азимутах на кожної воротной крапці маршруту, починаючи з вихідної; знаходять на місцевості по компасі потрібний напрямок шляхи й рухаються по ньому, вимірюючи пройдену відстань кроками, а при русі на машині - за допомогою спідометра. Для того щоб точніше витримати цей напрямок, вибирають на ньому який-небудь допоміжний орієнтир. Досягши його, намічають наступний проміжний орієнтир і продовжують рух до нього. На поворотній крапці ці дії повторюють. І так до кінця маршруту. Як допоміжний орієнтир уночі можна використовувати яке-небудь небесне світило. При цьому треба мати на увазі, що воно переміщається по небесному зводі, і якщо не враховувати цього й не перевіряти по компасі через кожні 10 - 15 хв правильність руху, те можна значно ухилитися всторону.

При русі по відкритої, але бідної орієнтирами місцевості напрямок можна витримувати по створі. Для цього, намітивши по компасі на початку руху напрямок шляхи й пересуваючись по ньому, залишають позаду через відомі проміжки які-небудь створние знаки (кінець, забитий у землю кіл, віху) і потім, оглядаючись на ці знаки, стежать, щоб напрямок руху не ухилялося від створной лінії. При русі по м’якому ґрунті й сніжному полі створние знаки може замінити слід власного руху (сліди гусениць або коліс машини, лижня).

При наявності карти правильність висмикування маршруту руху по азимутах на ділянках між його поворотними крапками навіть у закритим або бідним орієнтирами місцевості можна хоч зрідка контролювати по характері рельєфу й місцевих предметів, що зустрічається на шляху. Тому при русі по азимутах, особливо на велику відстань, треба обов’язково користуватися картою

Якщо підрозділ рухається по азимутах пішим порядком, те доцільно одного із солдатів призначити напрямної (азимутчиком) із завданням правильно витримувати напрямок руху по компасі, і дві^-двох-дві-двох-одного-двох солдат для виміру кроками пройденої відстані,

При водінні машини по гирополукомпасу спочатку визначають дирекционний кут або магнітний азимут поздовжньої осі машини. Це може бути зроблене по дирекционному куті напрямку.- фа орієнтир, видимий із крапки стояння, або по компасі

Для визначення дирекционного кута поздовжньої осі машини її встановлюють на крапку, з якої видний який-небудь вилучений орієнтир, позначений на карті. За допомогою баштового кутоміра або прицілу сполучають поздовжню вісь машини з на- правлінням на цей орієнтир, Дирекциовний кут напрямку на орієнтир визначають по карті й установлюють на шкалі гирополукомпаса. Замість напрямку на орієнтир можна використовувати яку-небудь лінію місцевості (прямолінійна ділянка дороги, просічу, лінію електропередачі та ін.).

Для визначення магнітного азимута поздовжньої осі машини по компасі відходять від її вперед або назад на 50 - 60 м і вимірюють компасом азимут напрямку уздовж одного борта машини, а потім уздовж іншого й із двох результатів беруть середнє

Після того як на шкалі гирополукомпаса встановили дирекционний кут (магнітний азимут) поздовжньої осі машини, неї розвертають так, щоб в індексу шкали встановився відлік, рівний дирекционному куту (магнітному азимуту) напрямку на першу поворотну крапку, звільняють арретир і починають рух. Машину ведуть так, щоб, протягом усього ділянки шляху до наступного орієнтира зберігався відлік в індексу, що відповідає встановленому курсу. Дійшовши до повороту й переконавшись у правильності руху, машину розвертають так, щоб проти індексу встав відлік, рівний дирекционному куту чергової ділянки маршруту, і рухаються по цьомуе напрямку

Для контролю й уточнення показань гирополукомпаса в процесі руху використовують позначені на карті лінійні орієнтири. При відсутності такої можливості через кожні 1,5 - 2 год руху - в одній з поворотних крапок дирекционний кут поздовжньої осі машини визначають тими ж способами, що й на вихідній точці

Орієнтування на місцевості. Способи орієнтування. Види орієнтирів (привести приклади).

Орієнтуватися на місцевості в бойових умовах - це значить визначити своє місце розташування й потрібний напрямок руху або дій щодо сторін обрію, що оточують об’єктів місцевості, розташування своїх військ і військ супротивника. Сутність орієнтування становить три основних елементи:

- упізнавання місцевості, на якій перебуваєш, по характерних її ознаках і орієнтирам;

- визначення місць положення (свого, спостережуваних цілей і інших об’єктів, що цікавлять);

- відшукання й визначення потрібних напрямків на місцевості

Найважливіше завдання орієнтування - знаходження й висмикування заданого напрямку руху в будь-яких умовах обстановки: у ході бою, у розвідці, при здійсненні маршу

Всі дії командира підрозділи неминуче пов’язані з орієнтуванням на місцевості. Без орієнтування немислима постановка бойових завдань підрозділам і вогневим засобам, цілевказівка, нанесення на карту результатів розвідки супротивника й місцевості й керування підрозділами в ході бою

Уміння швидко й безпомилково орієнтуватися на місцевості в будь-яких умовах є одним з найважливіших елементів польової виучки офіцерів. Орієнтування на місцевості не епізодичний захід у роботі командира. Воно повинне здійснюватися систематично самим командиром і особовим складом підрозділу під його керівництвом як при підготовці, так і в ході виконання бойового завдання

В основі орієнтування лежить уміння вибирати на місцевості орієнтири й використовувати їх як маяки, що вказують потрібні напрямки, пункти й рубежі

Вивчення й запам’ятовування незнайомої ділянки місцевості варто завжди починати з вибору трьох-чотирьох найбільш примітних орієнтирів. Треба добре запам’ятати їхній зовнішній вигляд і взаємне положення, щоб надалі можна було по них у будь-якому пункті пізнати місцевість і визначити своє місце розташування. При пересуванні орієнтири вибирають по напрямку шляху, послідовно намічаючи їх у міру виходу в нові райони

Орієнтуватися на місцевості можна різними способами. Командири підрозділів орієнтуються переважно по карті. По ній вони визначають своє місцезнаходження, пізнають навколишні місцеві предмети й елементи рельєфу й установлюють місце розташування спостережуваних цілей і інших об’єктів. Солдатам і сержантам орієнтуватися доводиться головним чином по орієнтирах і за допомогою компаса. Для виходу в потрібний пункт командир указує їм азимут напрямку руху й орієнтири по маршруті руху. Ці дані командир підрозділи готовить звичайно по карті

Для орієнтування на місцевості, бідної орієнтирами, у великих населених пунктах і в районах, де відбулися істотні зміни місцевості, вигідно використовувати аероснимки. Докладне зображення на аероснимках обрисів місцевих предметів і дрібних деталей, поміщаються не на карті, і інші особливості, властиві фотографічному зображенню, дозволяють у більшості випадків точно визначати на них своє місце розташування й спостережуваних об’єктів, вибирати орієнтири на шляху руху й контролювати правильність висмикування наміченого маршруту

Для надійного й точного орієнтування в будь-яких умовах місцевості й погоди - у лісі, пустелі, при поганій видимості - на озброєнні багатьох бойових машин є спеціальна так звана навігаційна апаратура. Вона дозволяє в будь-який момент знати координати місцезнаходження машини й дирекционний кут напрямку руху

З орієнтуванням тісно стикається цілевказівка, завданнями якого є визначення й вказівка місця розташування виявлених мет

Для того щоб безпомилково визначати своє місце розташування й положення спостережуваних об’єктів і правильно здійснювати цілевказівка, необхідно вміти визначати на місцевості відстані до об’єктів і напрямку на них