Прийдешні люди! Хто ви? От - я, весь біль і ушиб. Вам заповім я сад фруктовий моєї великої душі! В. Маяковський Моє перше знайомство з поетом В. Маяковським відбулося вже давно й твір з аллсоч. ру © 2005 зробило на мене сильне враження, змусило багато про що задуматися й багато чого переосмислити. Хо-Телось читати вірші, листи, статті, виписувати його думки й висловлення, заучувати цілі строфи, як влучні, глибокі афоризми, ділитися своїми враженнями з ким-небудь. І сам поет представлявся мені те грубим скандалістом, те смиренним христиа-нином, те циніком, те енергійним, манливим на боротьбу за перебудову життя, не ж-гавкаючої “вымаливать милостей долі”. Часом його вірші здаються заумними, далекими, непотрібними. І тільки поринувши в дивний мир поета, можна побачити, що за зовнішньою звичною оболонкою, що затаврувала Маяковського як “агітатора”, “ горлана-ватажка”, ховається найніжніше серце гуманіста, людини з відкритою душею, всю життя проведшего на “неспаленному багатті немислимої любові”, що жагуче відстоює добро, справедливість, честь, творчість, любов. Так, до одних віршів Маяковського ми виросли! , а до деяких ще не доросли, і “… часом здається, що зовсім не з минулого, а із мрячного майбутнього доноситься його голос…” Поезія Маяковського змушує сьогодні нас сперечатися, міркувати, вона піднімає глибокі моральні проблеми, у яких перемішані добро й зло, прекрасне й потворне, земне й піднесене, сиюминутное й вічне. А освітити ці проблеми за допомогою свого божого дарунка може лише поет і громадянин. Не відразу й не швидко визначив В. Маяковський місце своєї поезії в житті современ-ного йому суспільства. Замислюючись про гадану марність поета серед буденних за-бот людей, він ставить запитання: Адже, якщо зірки запалюють - Значить це кому-небудь потрібно? А поет - це теж зірка, що запалюється, і її світло служить моральним ориенти-ром людям. Місія поета, по переконанню Маяковського, полягає в тім, щоб увібрати в себе біль мільйонів і розповісти про неї миру. Поет заявляє, звертаючись до прийдешнім поколени-ям: От - я, весь біль і ушиб. Поет готовий віддати людям “метелика поетичного серця”, розділити з ними їхні жнива-ния й горі, і це він підтверджує наступними словами: Поет завжди боржник всесвіту, що платить на горі відсотки й пени Вірші, на думку В. Маяковського, повинні зігрівати душу кожної людини, поезія необхідна людям, як сонце. Тому у вірші “Надзвичайна пригода” не випадкова порівняння теперішньої поезії зі світилом. Поет і Сонце діють спільно, переміняючи один одного. Перед цією силою “… та так я, нас, товариш, двоє!..” падає ниц “стіна тіней, ночей в’язниця”. Поет заявляє, що коли “утомиться” і захоче “прилягти” Сонце, то він “у всю світає могти - і знову день трезвоннится”. Своїм віршем Маяків-Ский затверджує, що вірші, як і світило, наповнюють душу кожного вічним вогнем жиз-ни. Сила віршів велика, тому що поезія - це така ж нелегка праця, що бідує в шліфуванні й обробці кожного вірша, як дорогоцінного каменю, щоб він “блискав всіма гранями”. Про це вірш “Розмова з фінінспектором про поезію”, у кото-ром В. Маяковський сперечається, переконує в тім, що поет недарма їсть хліб: Поезія - той же видобуток радію. У грам видобуток, у рік праці. Переводиш єдиного слова заради Тисячі тонн словесної руди. Поет, у розумінні Маяковського, виконує велику й відповідальну справу: керує розумами й серцями людей. І він так пише про “спопеляючих слів печінні”: А що, якщо я народу водій і одночасно - народний слуга? Маяковський визначає місце поета в робітнику ладу - водій народних мас і од-новременно слуга народу. Тому Маяковський писав про усім, що бачив навколо себе, про те, що хвилює й му^-сподівається всіх, поет бажав іти в ногу згодом, брати участь у створенні нового життя, але-вых ідеалів. И революцію Маяковський прийняв від спраги чогось нового, невідомого, прийняв всім серцем, вважаючи за необхідне наставити їй на службу своє перо. Він повно-стью підкорив свою творчість завданню перебудови суспільства. У вірші “Сергію Єсеніну” (1926) поет писав: Треба життя спочатку переробити, переробивши - можна оспівувати. В ім’я Батьківщини, “яке буде”, поет “себе упокорював, стаючи на горло собствен-ний пісні”, перетворюючись у виробника штампів. Служачи одному класу “планети про-летарию”, виконуючи соціальне замовлення, Маяковський ламав свою ліричну природу. В 1930 р. він пише поему “У весь голос”, у якій визначилися щиросердечна боротьба, його болісні роздуми. У цьому добутку ми бачимо щиру особу й теперішні по
чуття поета, що через голів сучасників звертається до прийдешніх поколінь. Себе поет називає “асенізатором і водовозом, революцією мобілізований і при-кликаний…” Він боровся із брудом і мерзотою життя - тому асенізатор. Водовоз пото-му що його вірші, як і вода, необхідні людям. “Водовоз” протиставляється тим, хто “строчить романси”, хто “мандолинят з-під стін”, створюючи літературні брязкітки. Мій стих працею громаду років прорве й з’явиться вагомо, грубо, зримо, як у наші дні ввійшов водопровід, спрацьований ще рабами Рима,затверджується Маяковським з повною свідомістю того, що його вірші будуть відомі по-томкам. На думку поета, спрямованість у майбутнє - взагалі відмітна риса ис-тинного поета. Багато чого недоговорив століттям, історії й світобудові поет Володимир Маяковський, “… своє земне, не дожив, на землі своє не долюбил, але головне, здається, встиг ска-зать”. Він встиг залишити людям свій дарунок поета, “витратив життя, щоб зробити створену їм поезію скарбом народу…” Він був майстром великого, загального життя й побра-тил своє серце на її пристрій. “Дзвінка сила поета” нагадує нам, що Маяковський “до самого останнього литка” гідний мати ім’я Першого поета й Громадянина Прийдешнього