У другій половині 50-х років було прийнято говорити й писати про змагання в космосі між Радянським Союзом і США. Пройшли роки, титулу “космічних держав” удостоїлися Китай, Франція, Індія, на навколоземних орбітах побували представники багатьох країн, поки ще що не володіють власними ракетами або многоразивими кораблями. Разом з тим збільшується й число членів міжнародного ” космічного клубу” . Зокрема, до вступу в нього вже підготувалася й Німеччина

В 20-е роки мир переживав свого роду космічний бум. Один за іншим виходили романи про міжпланетні подорожі (згадаєте хотяби “Аелиту” А. Толстого), виникали суспільства дослідників інших планет, у газетах з’являлися сенсаційні звістки звістки про таємничі світлові сигнали, нібито присланих з Марса, про пришедших нізвідки радиособщениях, що ніяк не піддаються розшифровці

У багатьох країнах інженери й винахідники прийнялися експерементировать із ракетними двигунами, що працювали на твердому й рідкому паливі. У нашій країні цим займалися Ф. Цандер і С. Корольов, у США - Р. Годдард, у германії - И. Венигер і Г. Оберт.

Однак незабаром ажіотаж навколо космосу й реактивної техніки змінився покритими мороком таємності роботами над новими видами озброєнь, авіаційних моторів.Уже в 1938-1941 роках відбулися перші польоти досвідчених літальних апаратів у Німеччині, Італії й СРСР - з реактивними двигунами. У нашій країні були сосдани реактивні системи залпового вогню для Червоної Армії й реактивні снаряди для авіації

У нацисткое Німеччини в 1943 році під керівництвом В. фон Брауна створили одноступінчасту балістичну ракету А-4 (вона ж “Фау-2″) масою 12,9 тонн. Вона преднозначалась для бомбардування Лондона й інших великих промислових центрів з дистанції 260 км.

Після війни деякі зразки ракетної зброї, наукові матеріали, найвизначніші специфлисти, у тому числі й фон Браун виявилися за океаном, у США. Що ж стосується ФРН і ГДР, те там хоч і займалися дослідженнями космосу, але нічого навіть що віддалено нагадують балістичні ракети не було створено. І перші німецькі космонавти на навколоземні орбіти на радянському “Сполучнику” і американському “Шаттле”.

Лише порівняно недавно стало відомо, що у ФРН щосили йдуть дослідження й практичні роботи над аерокосмічною системою багаторазового застосування. Фахівці концерну “Мессершмитт - Бельков - Блом” в 1986 році зупинилися “на концепції, в основі якої були праці одного з піонерів

космонавтики, професори Ойгена Зенгера ( 1905-1964)”. Очевидно перш ніж розповідати про цей проект, що у деяких рисах схожий з американським кораблем багаторазового застосування “Шаттл” і радянським “Бураном”, варто згадати, хто такий Зенгер і чому він уважається “батьком німецької космонавтики”.

Закінчивши курс в 1923-1929 роках у вищих технічних школах Граца й Відня, цей молодий австрієць ще п’ять років проробив асистентом в останньої, потім перейшов у Ракетний науково-дослідний інститут у Трауне. У роки другої світової війни Зенгер працював над удосконалюванням планерів які, до речі, з 1939 року досить широко застосовувалися німцями в десантних операціях. Одночасно він, як і багато авіаконструкторів і двигателестроители в Німеччині й інших воюючих країнах, трудився над реактивними авіамоторами, які обіцяли військовим літакам небачені швидкості. Один з них, тягою в 2,4 тис.л.з, був установлений на виділеному для експериментів бомбардувальнику До-217 фірми “Дорнье”, але в серійне виробництво не пішов

В 50-е роки Зенгер багато й плідно працював у науково-дослідних учережденеях ФРН, що спеціалізуються на ракетній тематиці. Його обирали президентом Міжнародної астронавтической федерації й Німецького суспільства ракетної техніки й міжпланетних польотів у Штутгарте. Перу професора належать капітальні праці по космонавтиці, наприклад, “Ракетна авіатехніка”, “До механіки фотонного реактивного двигуна”. Заслуги О. Зегнера були високо оцінені як співвітчизниками, що двічі нагородили його медаллю Г. Оберта, так і иностанними колегами. У СРСР він визнаний гідним мепдали Ю. Гагаріна. Ім’ям Зенгера названий один із кратерів на звороті Місяця

Ну а тепер поговоримо про його ідеї, якими воспользова-лисій інженери “Мессершмитт - Бельков - Блом”. Почнемо з того, що ще в 1931 році Зегнер, що тоді ще починає фізик, спроектував і побудував у майстернях Віденського університету реактивний двигун з оригінальною сферичною камерою згоряння діаметром 50 мм і сщплом довжиною 254 мм. Досить своєрідно була вирішена їм проблема охолодження - охолоджене паливо спочатку проходило через зовнішню сорочку камери згоряння,

віднімаючи її тепло, і тільки після цього попадало в камеру, де й змішувалося з газоподібним або распиленним окислювачем - киснем. Двигун неодноразово випробовувався на стенді причому він безвідмовно працював по 15 з, а один раз і півхвилини, розвиваючи солідну по тимі часам тягу для досвідченого зразка - 25 кгс.

…Незабаром після “аншлюсу” - захоплення Австрії нацистською Німеччиною, в 1938 році, Зенгер разом стеоретиком И. Бредтом приступився до створення математичної моделі перспективного,

наддалекого й надшвидкісного стратегічного бомбарди-ровщика, завершивши її до 1942 року. По їхньому задумі, гіперзвуковий реактивний літак злітною масою 100т. , довжиною 28м , із крилом розмаху 15м повинен був злітати зі звичайного аеродрому за допомогою потужного прискорювача - реактивного візка. Після старту машина розганяла до швидкості 6км/з, одночасно піднімаючись на висоту 160км, щоб потім перейти в планіруючий політ по пологій траєкторії, час від часу як би поринаючи в щільні шари атмосфери, щоб, відштовхнувшись від них, злетіти в стратосферу. Уже п’ятий “нирок” бомбовоз зробив би в 12,3 тис.км від свого аеродрому, дев’ятий - в 15,8 тис.км. У заданій крапці екіпаж повинен був скинути на мету 300кг бомб, потім опуститися до висоти 40км і планувати до посадкової площадки, щоб величезна машина торкнулася бетонки на швидкості 145км/ч. При необхідності бомбовоз міг проробити у верхніх шарах атмосфери й безпересадочний політ навколо землі

Фахівці “Мессершмитт - Бельков - Блом” і створили концепцію багаторазового орбітального апарата, скориставшись

рядом ідей Зенгера: системою охолодження камери згоряння силової установки криогенним паливом, гіперзвуковим носієм орбітального космолета із планіруючим поверненням того й іншого на звичайний аеродром

…Це буде, напевно космічна “Одисея” по-німецькому. На одному з великих германських аеродромів обслуговуючий пер

соналзавершиттщательний предполетний огляд двухкилевого сомолета “Зенгер”, на перший погляд надзвуковий авіалайнер, що нагадує, зі стреловидним крилом, тільки без звичайних илюминаторов по бортах. На “спині” у нього примоститься короткокрилий літак-бесхвоска “Хорус” весм більше 23т. Екіпаж займає місця, включає потужні двигуни, “етажерка” вирулевает на злітну смугу, зупиняється, пропускаючи тільки що що приземлився рейсовий авіалайнер. “Повний газ”, машина відривається від бетонки й починає набирати висоту й швидкість

Перший час її силова установка працює подібно обич-ному турбореактивному двигуну. Але після того, як швидкість “Зенгера” досягає 3,5 М, неї переведуть на режим більше вигідного в таких умовах прямоточного воздушнореактивного. Нарешті стратоплан розженеться до наміченої швидкості й підніметься на 31-37км. Там відповідно до програми польоту відбудеться розстикування комплексу. “Зенгер” піде на зниження, щоб здійснити посадку на тім же аеродромі. А “Хорус” кинеться вгору, на навколоземну орбіту. Там дослідники приступляться до виконання наукових програм, запуску штучних супутників, а те виконають роль космічного таксі, доставивши на будующую орбітальну станцію, що зараз створюють у країнах Західної Європи, змінний екіпаж або 3,3т приладів і встаткування, забравши приготовлені астронавтами матеріали

Одночасно з “Хорусом” німецькі конструктори проектують анологичний по пристрої, але непілотований космоплан “Каргус”. За рахунок економії на місцях для пілотів і системах жизнеобеспечения маса корисного навантаження буде досягати 7,5т.

Pages: 1 2