Веселе сонячне проміннячко стрибав на моїх закритих очах, а потім, коли я їх відкрила, перескочив на губи. Намагаючись схопити цього задиру посмішкою, я їх відкриваю, але бешкетник уже поблискує на шибці.

Я швидко підхоплююся і, прийнявши його правила гри, підскакую до вікна. Боже милий! Отож чого ти мене так настирливо будив, проміннячко! От чого кликав до вікна, начебто підганяла; «Така краса, а ти спиш! Швидко, а те не встигнеш побачити казку!»

…На блакитно-білій сніговій ковдрі поважно сплять чорні дерева-велетні. Поруч, начебто намагаючись їм наслідувати, упевнено розкинули гілочки молоді берізки вкутані в білосніжне вбрання. У який саме? Уявите собі: начебто брильянтовими камінчиками обліпила зима памороззю всі навколо: і дерева, і кущі, і навіть дитяча гойдалка біля під’їзду поблискують загадковими іскрами. Це сонце співає свою зимову пісеньку над ранковою землею.

Раптом на гілку біля вікна прилетів мій старий знайомий - дикий голуб. У раз від його поштовху посипалися з гілки тисячі яскравих маленьких зірочок і водоспадом затанцювали в повітрі. Я розкрила кватирку й висипала голубові, що навіть не поворухнувся, склянка насінь: «Ну, здраствуй, новий день!»