Не потрібно мати особливої проникливості, щоб бачити, що в наш час всі те ж, і що наш час повно тими ж жахами… які для наступних поколінь будуть так само дивні по своїй жорстокості й безглуздості. Л. Толстой. Микола Палкин Дуже глибоко торкнувся мене оповідання Л. Н. Толстого “Після балу”, в основу якого ліг випадок, що відбувся із братом автора в роки їхньої далекої юності. Оповідач, “всіма шановний Іван Васильович”, оповідає нам про подію, що перемінило його життя вмолодости.

Цей твір з оллсоч © 2005 оповідання дуже чітко можна розділити на дві частини, діаметрально протилежні один одному по настрої й опису. Перша частина - опис “чудесного балу” у губернського проводиря. Багатий, веселий і жвавий парубок безумно закоханий у дочку полковника Вареньку, і вона прихильно приймає його залицяння. Щастя переповняє його, без утоми танцює він зі своєю граціозною партнеркою, “із захопленим розчуленням” спостерігає за танцем Вареньки з її батьком-полковником

Він захоплює ся гарним, високим, ставним військовим, переймаючись любов’ю не тільки до нього, але й до усього світу. Відразу після балу парубок почуває себе “нескінченно щасливим”, і весь опис свята з епітетами “сяючий”, “чудовий”, “чудесний” уводить нас в атмосферу невтримної легкості й веселощі великосвітських прийомів. Що ж трапилося? Невтримні веселощі й щастя зненацька переміняються похмурою, гнітючою картиною покарання провиненого солдата

Слова, які автор уживає при цьому (”гнівний”, грізний”, “злісний”, “соромно”, “жах”, “туга”) змушують наше серце тривожно й тужливо завмерти, поринувши в опис жорстокої розправи. Полковник, так безтурботно й радісно танцював на балі з дочкою, нещадно й жорстоко карає солдата за втечу. Глибоко у свідомість устромлюється страшна картина побиття

Мало того, той же полковник гнівно б’є по особі іншого солдата, що вдарив нещасного по спині недостатньо сильно, може, пошкодувавши, а може - через недолік сили. Біль, здивування й жах викликала в парубка, що вперше зштовхнувся із суворою й жорстокою дійсністю, ця картина. Більше того, він говорить: “Мені було настільки соромно, що, не знаючи, куди дивитися, начебто я був його викрито в самому ганебному вчинку, я опустив очі й поквапився піти додому”.

Парубкові важко повірити, наскільки по-різному може поводитися той самий людина в різних ситуаціях, наскільки різним ця людина може бути. “Якщо це робилося з такою впевненістю й визнавалося всіма необхідним, те, стало бути, вони знали щось таке, чого я не знав”, - намагався знайти хоч якесь виправдання побаченому Іван Васильович. Але подальше життя й наполегливі пошуки відповіді на це питання не дали ніяких результатів

Неможливо виправдати жорстокість. Якщо сильний б’є слабкого - виходить, він не тільки сам слабшав, але й боягузливий. Це подія настільки сильно впечатлило молодого студента, що змінило його життя. Замість надходження на військову службу він присвятив своє життя тому, щоб допомагати людям

“Скільки б людей нікуди не годилися, кабы вас не було”, - відповів Іванові Васильовичу один зі слухачів. У своєму оповіданні Толстої хоче звернути нашу увагу на те, що кожному часу властиві свої жахи й катування. Вес жорстоке й несправедливе лише “змінило форму, але не пройшло”. Відчуття сорому за чужу провину, нелюдськість, з яким пішов з місця страти студент, говорить про відкритість його серця, умінні співпереживати й здатності самостійно зрозуміти, “що добре, що погано”, без яких і сьогодні неможливо боротися з жорстокою й страшною спадщиною минулих часів