Красною кистю Горобина запалилася. Падали листи. Я народилася. М. Цветаева Марина Іванівна Цветаева - самобутня і яскрава зірка російської поезії. Вона, як смерч, уривається в поезію початку XX століття. Молода й неприборкана сила кипить, виливається в яскраві неповторні ритми, звуки, пориви. Для ранньої Цветаевой характерний інтерес до своєму “я”, корінням і джерелам. День був безневинний, і вітер був свіжий, Темні зірки згасли. - Бабуся! - Цей жорстокий заколот У серце моєму - Не від вас чи? Здається, Цветаева із младых нігтів знала, що в ній горить невгасиме полум’я, якому необхідно вирватися назовні, здивувати й уразити всіх. Енергію неодмінно треба виплеснути, інакше вона спопелить душу

Моїм віршам, написаним так рано. Що й не знала я, що я - Поет. Що сорвались, як бризи з фонтана. Як іскри з ракет. У найперших віршах вражає філософське сприйняття миру. Інтерес до вічних проблем буття й зненацька “легеня” їхнє рішення. Юну душу не обтяжують думки про смерть; вони як би легко налітають і так само легко розчиняються

Не думай, що тут - Могила. Що я з’явлюся, загрожуючи… Я занадто сама любила Сміятися, коли не можна. Як промінь тебе висвітлює. Ти весь у золотий пилу… - И нехай тебе не