Психологічні двійники Р. Раскольникова в романі Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання» | Довідник школяра – кращі шкільні уроки по всім предметам

Психологічні двійники Р. Раскольникова в романі Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання»

“Злочин і покарання” психологічний і соціальний роман. Причому психологія людини й суспільна свідомість тісно зв’язані, нерозривні один з одним. Ф. М. Достоєвський показує внутрішній мир людини й середовище, у якій той перебуває, досліджує їхню взаємодію. Герой робить убивство

Автор простежує шлях щиросердечних переживань і боротьби цієї людини від перших думок про злочин до каяття, намагається зрозуміти, що спонукало його зробити цей учинок. Однієї із причин автор називає вплив середовища, тобто суспільства. Але ця причина не головна. Думка про злочин зародилася в Раскольникова в той момент, коли Родіон задумався про значення людини в житті, про своє положення серед людей. Причина вбивства - це теорія, що народилася в розумі й душі Раскольникова.

Це думка про те, що є люди, “право имеющие”, і “матеріал”, і що він, можливо, належить до вищої категорії. Герой намагається довести собі, що це так, але марне. Всім ходом роману Ф. М. Достоєвський розвінчує теорію Раскольникова.

Один із прийомів викриття антигуманної сутності теорії це використання системи двійників. До двійників Раскольникова можна віднести П. П. Лужина, слідчого Порфирія Петровича, Соню, Свидри-Гайлова, студента, зустрінутого в распивочной. Спробуємо визначити, чому кожний із цих людей є двійником героя, і зрозуміти, як вони вплинули на Раскольникова. Зайшовши один раз у распивочную, куди Родіон заходив украй рідко, він почув суперечку

Один з опонентів говорив, що якби була його воля, то він позбувся б від однієї баби-процентщицы, що надзвичайно скупа й безцільно проживає життя, мучачи навколишніх і близьких. Він розповідав, як страждає сестра цієї баби, змушена підкорятися й виконувати всю чорну роботу з будинку й всі примхи старої чиновницы. І що всі свої багатства баба заповість не сестрі, що зробила їй стільки добра, а монастирю. Студент говорив, що вбити процентщицу благу справу, оскільки через її смерть дістануть кошти до існування безліч знедолених сімей. Гріх окупиться сповна.

Розкольників уважно слухав оратора. Пізніше він часто згадував цей вечір. Ті думки, які він виношував і яким, можливо, ще боявся, були почуті їм з вуст незнайомого, чужого йому людини. Ця зустріч із “двійником” тільки підштовхнула Раскольникова кубийству.

Він до того моменту лише думав про свою теорію, не вирішуючись повірити її кому-небудь відкрите. І от перед ним однодумець. Звичайно, будь цей випадок раніше, до створення теорії, навряд чи він звернув увагу на хмільні мовлення студента. Але зараз випадково почуте підтвердження власних думок діє на Расколышкова інакше: він сприймає цей випадок як провидіння, як якийсь знак його правоти

Він затуманений власними думками сильніше, ніж колись, іде в себе; убивство представляється тепер цілком здійсненним учинком, а не страшною мрією, що, втім, нереальна. Варто сказати, що таке сприйняття одного з безлічі розмов, що виникають у распивочных, стало можливим завдяки загостреному сприйняттю Раскольникова, його підвищеному марновірству. Збуджений розум, выведший те, що існують люди, які вищими силами призначені панувати, легко побачив у просторікуваннях студента той же знак понад. У тім стані, у якому був Розкольників, розум його чіплявся за будь-яке, найнікчемніше підтвердження власних думок, але безліч спростувань його теорії він просто не зауважував, цілком віддаючись міркуванням про пробу й про себе. Про Петра Петровичі Лужине читач уперше довідається з листа матері Раскольникову.

А вперше зустрічається відразу після хвороби Родіона Лужин приходить знайомитися з майбутнім родичем. З початку бесіди Розкольників озлобляється проти Лужина, а причиною тому є теорія “цілого каптана”. Лужин двійник Раскольникова, а його теорія аналог теорії героя, чого не міг не помітити й не жахнутися цьому герой

Теорія “цілого каптана” полягає в тім, що будь-яка людина повинен прагнути, насамперед, до досягнення своїх цілей, жити для себе одного, уживаючи всі сили й всі можливі засоби. Свою точку зору Лужин підтверджує прикладом: є в якоїсь людини каптан, а поруч перебуває інша людина без каптана. Що краще: розірвати каптан, поділитися з незаможним і обом змерзнути або хоча б одному залишитися в цілому каптані й вижити?

Зрозуміло, що Лужину предпочтительней другий варіант. Ця теорія цілком виправдує зневагу інтересами однієї людини заради інтересів іншого. Властиво, тому Лужин жениться на Дунечке.

Йому потрібна дружина слухняна й преклоняющаяся перед чоловіком. Женившись на безприданниці, Лужин хоче змусити жінку почувати себе в боргу перед ним, хоче перетворити її фактично у свою рабиню. Лужин готовий переступити через неї заради досягнення своєї мети. Його не цікавить її думка, вона зробив вибір. Розкольників з жахом слухає Лужина.

У словах Петра Петровича він довідається свою теорію, тільки споганену й знижену до побутового рівня розуміння. Зникла пафосность, а зміст залишився. Ті ж категорії людей слабке й сильні, те ж право сильних вирішувати долю слабких. Упевненість Раскольникова у власній правоті похитнулася. Але його переконання ще сильні

Він намагається переконати себе в тім, що теорія Лужина не схожа на нього власну: метою вбивства він називає добробут інших, а Петро Петрович жертвує чужими інтересами на догоду собі. Але Розкольників обманює себе, зрозуміє він це пізніше, точніше, не зрозуміє, а визнає. Він у злочині шукає підтвердження того, що він не “воша”, не “матеріал”, а людина, “право имеющий”.

Розкольників переступає через чуже життя заради своїх цілей, подібно Лужину. Як це ні дивно, своєрідним двійником Раскольникова є найдужчий його “супротивник” Порфирій Петрович. Незважаючи на те, що це різні люди, між ними багато загального. Подібність це в мисленні героїв, у їхній психології. Порфирій Петрович старше Раскольникова.

Але в молодості він теж створив подібну теорію. Тому, зібравши факти про злочин, він без праці обчислив убивцю. Порфирій Петрович бачив перед собою такої ж людини, як і він сам у молодості, а тому прекрасно розумів психологію Раскольникова.

Він не сумнівався у винності Родіона. Наскільки точно Порфирій розповідає вбивці про злочин! Все описує просто з жахаючою точністю, до дрібних подробиць. Це не тільки результат логічних міркувань, але й спогадів

Однак, на мій погляд, є ще подібність у цих героїв. Обоє вони дуже людяні. У цих людей, на відміну від лужиных, є совість і жаль. Здається, це неможливо!

Убивця й слідчий, мисливець і жертва. Хіба може злочинець, що ховається від покарання, мати совість? І який жаль у слідчого, що допитує злочинця? Але Розкольників мучається, він намагається надолужити гріх (згадаємо, скільки він зробив для сім’ї Мармеладова), щиросердечні страждання змушують його зробити масу помилок, що побічно підтверджували його провину

А Порфирій Петрович, знаючи, що випробовує Родіон, намагається не тільки довести провину Раскольникова, але й допомогти йому. В остаточному підсумку Порфирій Петрович зробив дуже багато, щоб герой визнав свою провину й покаявся. Важливу роль у відродженні душі Родіона зіграла також Соня Мар-Меладоза, що теж є двійником Раскольникова. Про Соню герой довідається з оповідання Мармеладова, що повідав йому історію своєї сім’ї, про жертву, що принесла Соня копіювання заборонене © 2005 заради близьких

Вона “переступила” через себе для інших. ‘ Що ж загального в цих героїв? Здавалося б, Розкольників теж хотів переступити через людину, але переступив він через себе. Соня Мармеладова теж переступила через себе. Вона розуміла, на що йде й що суспільство не прийме неї вчинку

Соня вірила, що своєю жертвою вона полегшить страждання своєї сім’ї, і це надає їй сили. Учинки Соні й Раскольникова суперечили їхній сутності, але в певний момент вони обоє вчиняють злочин проти себе заради досягнення більше важливих, як їм здавалося, цілей. І обоє лише зовні переходять границю, але внутрішньо не можуть неї переступити, і тому страждають

Розкольників почуває, що або збожеволіє, або зробить самогубство. Іншого шляху він не бачить. Йому потрібний хтось поруч. Тому Розкольників і йде до Соні, у ній він побачив родинну душу. І Розкольників не помилився

Соня зрозуміла його, вона допомогла врятувати душу героя. Розкольників шукав родинну душу, але знайшов більше. Ближче довідавшись Соню, він дивується, як вона дотепер не опустилася або не збожеволіла, або не зробила самогубства. А відповідь знаходить у вірі: Соня вірить у Добродії, це надає їй сили жити й сподіватися. Пізніше віра врятує й Раскольникова, душу його воскресне

Недарма Соня читає йому при зустрічі уривок з Євангелія про відродження Лазаря. Це як би передбачення майбутнього Родіона, символ його каяття, нового життя. Можна сказати, що в чомусь долі Соні й Родіона Раскольникоза схожі. І зрештою вони стануть однією долею, їх з’єднає любов. Через страждання вони прийдут до взаєморозуміння, усвідомлюють помилки й простять образи

Pages: 1 2

Збережи - » Психологічні двійники Р. Раскольникова в романі Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання» . З'явився готовий твір.

Психологічні двійники Р. Раскольникова в романі Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання»





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.