Залишивши на нього Богдана, Марія Олександрівна 27 травня поїхала до Парижа. Наступного рапку її зустріли на вокзалі Станкевичі її відвезли до себе — в готель «Бретеніль» па Рю Дофін. Вона відразу ж сповістила ТургенбВЙ! «Я приїхала сьогодні. Скажіть, коли ви зможете прийти,— и чекатиму».

Іван Сергійович збирався до Содена на води. Відклавши усі справи і взявши на себе роль гіда, він гуляв з нею набережними Сени, показував скарби Дувра, возив на Єлі-сейські Поля і в Булонський ліс, знайомив зі своїми приятелями.

У Парижі тоді жив Василь Петрович Боткін, відомий ліберальний літератор, автор «Листів про Тспапію», статей про західну літературу, філософію та музику. Щойно приїхавши в курорта, «засмаглий, здоровий, медом облитий», він поводився як справжній європеєць і ніби навмисне намагався підкреслити своїми бездоганними манерами і витонченими смаками, що не мав нічого спільного з московськими купцями, які розбагатіли на торгівлі чаєм. Із кількох братів Боткіних тільки один Петро продовжував батькову справу, а інші, одержавши свою долю спадщини, пішли різними дорогами. З академіком живопису Михайлом Петровичем Боткіним Марко Вовчок згодом зустрілася у Римі, із Сергієм Петровичем, відомим медиком,— у Петербурзі, а Василю Петровичу, прибічнику «чистого мистецтва», дала ущипливо-іронічну характеристику в листі до Добролгобова: «Бачила Боткіна — говорить усе про Рим, про Флоренцію, чистить рукавички гумкою і запитує у всіх, як його здоров’я, чи не схуд він? Чи не зблід? Читає книгу про мистецтво, пише про мистецтво, розшукує і купує собі найкращі грунті».

У ці дні вона зустрілася також з Миколою Федоровичем Крузе, котрий за наказом царя був звільнений з посади цензора за «послаблення друку», ї з Миколою Миколайовичем Толстим, старшим братом письменника, який помер у тому ж році від горлових сухот.

Марія Олександрівна не хотіла показувати свого поганого настрою. Якщо не вдавалось підмовчатися, вона з удаваною жвавістю брала участі, у світських розмовах. І хоч від проникливого ПОГЛЯДУ Тургенвва вона не могла приховати свого душевного неспокою, не так-то легко було викликати її на відверту розмову і ще важче — втішити тривіальними істинами: життя прожити — не поле перейти, перемелеться — мука буде і т. д.

Перед від’їздом до Содена Тургенєв ділився своїми спостереженнями з Анненковим і Макаровим і з властивою йому делікатністю обходив гострі кути: «Це прекрасна, розумна, чесна й поетична істота, але заражена пристрастю до самознищення: ну так-таки себе обробляє, що шмаття летить!..» «(Між памп кажучи), мені здається, що їй не дуже легко живеться на світі: та у неї характер сильний, вона мовчазна м уперта — і сама себе поїдем їсть: що з цього вийде — лише господу богу відомої Вона їде назад до Лозанни, але незабаром збирається бути в Шваль-басі…»

…Ще два тижні у Лозанні. Зустрічі з Пассеком у Берні та Женеві. Настороженість Тетяни Петрівни, холодність сина Герцена, докори й скарги Опанаса. Повернення до Гейдельберга і знову Швальбах…

Pages: 1 2