Первісними називаються докази, отримані з першоджерела. Свідок повідомив фактичні дані про подію злочини, винній, інших обставинах, які він особисто спостерігав, сприймав за допомогою своїх органів почуттів; слідчий при огляді місця події знайшла знаряддя здійснення злочину, і воно залучено до справи й зберігається при ньому; у кримінальній справі є справжній документ, що засвідчує певні факти, і т.д. У всіх подібних випадках ми маємо справу з первісними доказами. інформація, Що Втримується в них, про обставини справи зафіксована безпосередньо в самому доказі без яких-небудь проміжних ланок

Первісні безпосередньо на собі відбивають обставини, що мають відношення до справи. Первісні й похідні докази розрізняються залежно від того, чи одержують інформацію слідчий, суд з першоджерела цієї інформації або з “других рук”.

Прямий і побічний доказ цілком може бути як первісним, так і похідним. Тому що “обставина, що має відношення до справи” не одне й теж, що й “обставина, підмет доведенню”. Інакше вийде, що первісним може бути тільки прямий доказ. Між досліджуваною подією й первісним доказом об’єктивно немає й не могло бути іншого доказу

Похідні докази - це такі, які також відбили на собі встановлювані обставини, але не безпосередньо, а опосередковано, тобто через якийсь інший доказ або інший носій інформації, не залучений у карний процес, але який мав можливість (хоча б теоретично) такого залучення. Похідними називаються докази, що містять відомості, отримані з інших, проміжних джерел. Похідні докази - це відомості “із других рук” (показання свідка про злочин, якого він особисто не спостерігав, але про яке йому розповідало іншу особу, зліпок, знятий із предмета - речовинного доказу, копія документа та ін.).

Похідний доказ може містити перекручування, викликані неточностями в передачі отриманої інформації. Воно нерідко менш надійно в тім відношенні, що, наприклад, особа, що повідомляє відомості із чужих слів, почуває себе менш відповідальним за точність інформації. Нарешті, похідний доказ, як правило, менш содержательно й менш піддається критичній, поглибленій перевірці

При одержанні відомостей з “других рук” обов’язково повинен бути встановлений першоджерело відомостей (наприклад, очевидець) і допитаний. При цьому враховується, що очевидець події, явища розповідає про нього точніше й повніше, ніж той, хто знає про це по оповіданнях інших осіб. Показання очевидця легше піддаються перевірці, а тому більше достовірні

Похідні докази не слід змішувати з показаннями свідка або потерпілого, що не може вказати джерело отриманих їм відомостей. Якщо неможливо встановити першоджерело відомостей про який-небудь факт, про яке повідомляє допитуваний, то ці відомості втрачають значення доказу й повинні бути відкинуті. “Не можуть бути доказом фактичні дані, повідомлювані свідком, якщо він не може вказати джерело своєї поінформованості” (ст. 75 УПК). Таке ж правило діє відносно показань потерпілого. Відомості, отримані “по слухах”, не можуть бути перевірені, а виходить, не можуть бути використані як доказ

Типовий приклад первісного доказу - показання свідка - очевидця здійснення злочину. Похідним доказом будуть показання особи, якому даний свідок розповідав про те, що він бачив на місці події. Показання свідка, що сам не був присутній при здійсненні злочину, будуть похідним доказом стосовно події злочину й у тому випадку, коли особа, від якого він довідався інформацію, саме показань не давало, приміром, у зв’язку з його смертю

Прагнення використовувати по можливості доказу первісні не означає, що похідні не можуть привести до достовірних висновків, що це доказу “другого сорту”. Категорична заборона використовувати похідні докази може позбавити суд у ряді випадків важливих доказів, отриманих з “других рук”, якщо з першоджерела їх одержати неможливо (наприклад, у випадку смерті очевидця події). У ряді випадків вони здобувають ключове значення, зокрема, якщо втрачено первісний доказ. За допомогою похідних доказів виявляються й перевіряються первісні докази

Обвинувальні й виправдувальні докази

Залежно від відношення до обвинувачення конкретної особи в злочині всі докази діляться на обвинувальні й виправдувальні

Обвинувальними називаються докази, на підставі яких установлюються винність конкретної особи в здійсненні злочину або обставини, що обтяжують його відповідальність. Це показання обвинувачуваного, що визнало свою провину, показання свідка про те, як обвинувачуваний вчиняв злочин, показання потерпілого аналогічного змісту й т.п. Обвинувальними будуть і доказу, на підставі яких з’ясовуються одні лише обставини, що обтяжують відповідальність обвинувачуваного. Наприклад, свідок, що дає показання тільки про те, що обвинувачуваний у певний час (безпосередньо перед злочином) міг сп’яніння

Виправдувальними називаються докази, на підставі яких спростовується обвинувачення особи в здійсненні злочину, установлюються його невинність або обставини, що зм’якшують відповідальність

До числа виправдувальних доказів будуть ставитися ті, які служать доведенню відсутності події злочину, коли виключається винність як обвинувачуваного, так і будь-якого іншого особи

Виправдувальними будуть також доказу, на підставі яких спростовується обвинувачення, висунуте проти конкретної особи, установлюється його невинність, хоча злочин був зроблений. До їхнього числа ставляться, зокрема, докази того, що в момент здійснення злочину обвинувачуваний перебував в іншому місці (алібі) і, отже, не міг зробити приписуване йому злочин як виконавець

Доказу того, що дії обвинувачуваного не містять складу злочину, також будуть виправдувальними

Виправдувальними будуть всі ті докази, на підставі яких установлюються обставини, що зм’якшують відповідальність обвинувачуваного, як перераховані в законі, так і дающие підставу суду зм’якшити міру покарання залежно від обставин даної справи й особистості обвинувачуваного (ст. 38 КК).

Вимога збирати обвинувальні й виправдувальні докази закріплений у законі: ст. 21 УПК пропонує виявити по кожній справі доказу як викривають, так і оправдивающие обвинувачуваного, а також обтяжуючу й зм’якшуючу його провину обставини; ст. 74 УПК указує, що доказу можуть установлювати наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння; віднесення доказу до обвинувального або виправдувальному можливо в результаті оцінки всіх доказів у сукупності. Буває так, що доказ, спочатку віднесене до обвинувальних, виявиться виправдувальним

Перевірені й оцінені обвинувальні й виправдувальні докази повинні бути відбиті в найважливіших процесуальних документах: обвинувальному висновку (ст. 171 УПК) і вироку (ст. 302 УПК). Це означає, що при винесенні вироку треба вказувати, чому одні докази визнані судом підтверджувальне обвинувачення, а інші відкинуті судом

Внутрішньо властивому доказу властивість, у силу якого фактичні дані, здатні встановлювати обставини, що мають значення для правильного рішення кримінальної справи, називається относимостью доказів. Це зв’язок змісту доказу з обставинами, що підлягають доведенню в справі, на підставі якої воно може бути використане для встановлення цих обставин

Относимость характеризує зміст доказу

Доказ тільки тоді буде стосовної до справи, коли може бути використане для з’ясування наявності або відсутності якої-небудь обставини, що входить у предмет доведення по даній кримінальній справі

Визначення относимости доказів відбувається в процесі доведення в справі, починаючи зі збирання доказів, коли вирішується питання про те, які слідчі дії необхідно зробити і яких результатів можна від них очікувати з погляду з’ясування обставин справи. З оцінкою относимости доказів зв’язане планування наслідку, порядку перевірки слідчих версій, дозвіл клопотань учасників процесу про збирання доказів або прилучення їх кделу.

Заздалегідь установити коло обставин, які можуть мати значення для встановлення обставин, що входять у предмет доведення по конкретній справі, неможливо. Коло цих обставин у першу чергу визначає й установлює слідчий, розробляючи й перевіряючи версії події, що происшли. Вони можуть бути встановлені й по клопотанню учасників процесу (ст. 119, 271 УПК).

Pages: 1 2 3

Збережи - » Прямі й побічні докази . З'явився готовий твір.