Вернадський наполегливо підкреслював зв’язок планетних і космічних процесів. Він писав: "У нашім сторіччі біосфера одержує зовсім нове розуміння. Вона виявляється як планетарне явище космічного характеру. Людство як жива речовина нероздільно пов’язано з матеріально-енергетичними процесами певної геологічної оболонки Землі - з її біосферою. Воно не може фізично бути від її незалежним на жодну мінуту". Тут очевидне прагнення наукової думки знайти єдність природно-природних і соціально-історичних процесів, побачити й проаналізувати хід впливу. У цих цілях Вернадський виділив так само особливий етап у розвитку біосфери, пов’язаної із соціальною діяльністю людини.

Вернадський зумів побачити те, що давно було у всіх перед очами, об’єднав, здавалося б, непоєднуване. У тім і полягає велика простота й несподіванка наукових відкриттів. Учений став досліджувати геологічну діяльність людини в її подібності й розходженнях з іншими природними геологічними силами. Геологічна роль людини недооцінювалася вченими. Вернадський виявив деякі геохімічні й загальгеологічні закономірності діяльності людини на планеті. Він зовсім справедливо зв’язував геологічну міць людства з технічним і промисловим прогресом: "Вся історія техніки показує нам, як поступово людина навчилася бачити джерело сили в природних предметах, казавшихся йому мертвими, інертними, непотрібними" (В. И. Вернадський) . В 1938 році Вернадський писав: "Ми присутні й життєво беремо участь у створенні в біосфері нового геологічного фактора, не колишнього в ній по потужності…. Створення ноосфери з біосфери є природні явища, більше глибоке й потужне у своїй основі, чим людська історія… ".

Ні сумніву, що протиріччя між технократическим екологічним підходом людини до Землі й біосфери й конструктивним біосферним підходом буде дозволено на користь останнього, тому що воно засновано на міцній теоретичній базі, що опирається на факти науки, які Вернадський називав емпіричними узагальненнями. Виявившись разом з мислителем на такій висоті, ми зобов’язані зовсім інакше ставитися до природи: не боротися з нею, як це було в недавнім минулому, не зворушуватися й не ідеалізувати "доброчесне" доцивилизованное рівновагу людини із природою, а послідовно поліпшувати свої взаємини разом з нею, сприяти вдосконалюванню механізму цієї гігантської машини.

Вернадський розглядав біосферу як одну з геосфер, як геологічну оболонку, а не так, як це спрощено розуміють деякі навіть видні вчені лише як живу плівку планети, тобто "вільне" від геологічного минулого й фізичного середовища збори живих організмів. Важливо зрозуміти й представляти нерозривну сполученість живої речовини, як виражався Вернадський, з усіма речовинними структурами Землі. Тверда оболонка планети й зараз, і завжди була пов’язана з біосферою. Зовсім невірно її поділ на кілька біосфер, вона завжди була єдиної тому, що біосферний процес на Землі ніколи не переривався. Не можна відходити від геологічного розуміння біосфери й відповідно геологічного значення людського розуму. Це вже зовсім нове розуміння керуючої планетарної ролі людства.

Людина - вершина космічної еволюції: "З появою на нашій планеті обдарованого розумом живої істоти планета переходить у нову стадію своєї історії. Біосфера переходить у ноосферу".

Праця людини, тобто основна форма його життєдіяльності, є в першу чергу взаємодія його із природою. Людина проявляє цю свою здатність не стільки як джерело енергії або маси, скільки у вигляді специфічного регулятора, що збуджує дію однієї сили природи проти іншої. Саме тут виникає й проявляється "хитрість розуму".

Особливо яскраво й натхненно писав Вернадський про вплив людської діяльності на природу в роботі “Кілька слів про ноосферу", створеної в 1943 році: “Лик планети - біосфери - хімічно різко міняється людиною свідомо й головним чином несвідомо. Міняються людиною фізично й хімічно повітряна оболонка суши, всі її природні води. У результаті росту людської культури ХХ столітті усе більш різко стали мінятися (хімічно й біологічно) прибережні моря й частини океану…. Поверх того людиною створюються нові види й раси тварин і рослин.” Вернадський підкреслював: " Наукова думка людства працює тільки в біосфері й у ході свого прояву зрештою перетворює її в ноосферу, геологічно охоплює її розумом.

Ноосфера є нове геологічне явище на нашій планеті. У ній уперше людина стає найбільшою геологічною силою. Він може й повинен перебудовувати своєю працею й думкою область свого життя, перебудовувати докорінно в порівнянні з тим, що було раніше. Ноосфера - останнє з багатьох станів еволюції біосфери в геологічній історії - стан наших днів".

У дійсності існує лише одна послідовність: біосфера-ноосфера, а механізми, шляхи в космічних, глобальних і регіональних масштабах можуть бути численні й найрізноманітніші. Сьогодні перетворення біосфери в промислових, аграрних і інших цілях здійснюється по-різному й не тільки в результаті технічного втручання людини. Наприклад, все зростаюче число заповідних зон Землі є важливий елемент сучасного періоду перетворення біосфери в ноосферу. Вернадський сформулював і виклав його лише в самій первісній формі.

Вчення про ноосферу намічає шляхи використання й розвитку природних сил в інтересах людини, росту продуктивності суспільного виробництва, раціонального природокористування, збереження й розвитку здоров’я населення. Таким чином, інтереси людства лягли в основу концепції Вернадського.

Класичні наукові подання Вернадського і їхній подальший розвиток у сучасному природознавстві з усією ясністю вказують, що людство стає усе могутнішою геологічною силою, кардинальним образом перетворюючу біосферу, поверхню планети навколоземний космічний простір. Але тим самим людство бере на себе відповідальність за продовження й регулювання багатьох найважливіших біосферних процесів і механізмів.

На сьогоднішній день діяльність людини досягла глобальних масштабів впливу на біосферу, змінюючи круговорот речовин, водний баланс планети, впливаючи на ґрунти, рослинність і тваринний мир. Антропогенна діяльність створила нові токсичні джерела забруднення біосфери, що в остаточному підсумку може створити погрозу існування самої людини.

Взаємини Людини й Природи носять складний характер і мають потребу в ретельному й повнім вивченні. Успіхи людства в споживанні природних ресурсів залежать від пізнання законів природи й умілого їхнього використання. Людство як частина природи може існувати тільки в постійній взаємодії з нею, одержуючи все необхідне для життя.

Людству для свого подальшого існування необхідно піклуватися про збереження навколишнього середовища. І для цього потрібні великі знання в області екології й широке застосування їх у всіх галузях своєї діяльності.

Варто сказати й про значення таких проблем, як зміцнення здоров’я людини, а також боротьба із хронічними захворюваннями, патологічним старінням, освоєння нових екстремальних районів планети й космосу, удосконалювання існування людини в земних умовах. Зараз актуальні проблеми прісної води, чистого повітря, зеленого покриву планети, забруднення навколишнього середовища, наближення до критичних меж використання незатребуваних рудних і енергетичних ресурсів.

Вернадський завжди реально оцінював значення наукових відкриттів, їхні можливі наслідки для людства й дотримувався все життя високих естетических принципів вченого-громадянина. Це відношення до наукових досліджень, відкриттям виявилося у всім. Прекрасний приклад цього - далекоглядне застереження вченого про наслідки відкриття атомної енергії і його занепокоєння про те, у чиїх вона виявиться руках і яких цілям послужить у майбутньому - цілям добра й зла.

Володимира Івановича людина була насамперед носієм розуму. Він вірив, що розум буде панувати на планеті й перетворювати її розумно, завбачливо, без шкоди природі й людям. Він вірив у людину, у його добру волю. Людство не може робити всі що заманеться. Воно обмежено у своїх діях, тому що людська історія - не сума випадків. В основних своїх рисах вона закономірна й спрямована. " У геологічній історії біосфери перед людиною відкривається величезне майбутнє, якщо він зрозуміє це й не буде вживати свій розум і своя праця на самознищення" (В. И. Вернадський) .

Владимир Іванович Вернадський вірив у людський розум, йому ніколи не була властива філософія песимізму. Для цього досить згадати, на якій торжествуючій ноті він закінчив свою наукову творчість. В 1944 році, у беззастережному передбаченні катастрофи гітлеризму, у статті "Кілька слів про ноосферу", він виразив своє переконання в прекрасних перспективах людини й людства: "Зараз ми переживаємо нову геологічну еволюційну зміну біосфери. Ми входимо в ноосферу. Ми вступаємо в неї - у новий стихійний геологічний процес - у грізний час, в епоху руйнівної світової війни.

Pages: 1 2 3 4 5