Адаптація - це динамічний процес, завдяки якому рухливі системи живих організмів, незважаючи на мінливість умов, підтримують стійкість, необхідну для існування, розвитку й продовження роду. Саме механізм адаптації, вироблений у результаті тривалої еволюції, забезпечує можливість існування організму в постійно мінливих умовах середовища

Завдяки процесу адаптації досягається збереження гомеостазу при взаємодії організму із зовнішнім миром. У цьому зв’язку процеси адаптації містять у собі не тільки оптимізацію функціонування організму, але й підтримка збалансованості в системі “ організм-середовище”. Процес адаптації реалізується щораз, коли в системі “ організм-середовище” виникають значимі зміни, і забезпечує формування нового гомеостатического стану, що дозволяє досягати максимальної ефективності фізіологічних функцій і поведінкових реакцій. Оскільки організм і середовище перебувають не в статичному, а в динамічній рівновазі, їхні співвідношення міняються постійно, а отже, також постійно повинен здійснюється процес адаптації

Вищенаведене ставиться рівною мірою й до тварин, і до людини. Однак істотною відмінністю людини є те, що вирішальну роль у процесі підтримки адекватних відносин у системі “ індивідуум-середовище”, у ході якого можуть змінюватися всі параметри системи, грає психічна адаптація

Психічну адаптацію розглядають як результат діяльності цілісної самокерованої системи (на рівні “оперативного спокою”), підкреслюючи при цьому її системну організацію. Але при такому розгляді картина залишається не повної. Необхідно включити у формулювання поняття потреби. Максимально можливе задоволення актуальних потреб є, таким чином, важливим критерієм ефективності адаптаційного процесу. Отже, психічну адаптацію можна визначити як процес установлення оптимальної відповідності особистості й навколишнього середовища в ході здійснення властивої людині діяльноості, що (процесу) дозволяє індивідуумові задовольняти актуальні потреби й реалізовувати пов’язані з ними значимі цілі, забезпечуючи в той же час відповідність максимальної діяльності людини, його поводження, вимогам середовища

Психічна адаптація є суцільним процесом, що, поряд із властиво психічною адаптацією (тобто підтримкою психічного гомеостазу), містить у собі ще два аспекти :

а) оптимізацію постійного впливу індивідуума з оточенням;

б) установлення адекватної відповідності між психічними й фізіологічними характеристиками

Вивчення адаптаційних процесів тісно пов’язане з подання про емоційну напругу й стрес. Це послужило підставою для визначення стресу як неспецифічної реакції організму на пропоновані йому вимоги, і розгляд його як загального адаптаційного синдрому

Відомий закордонний психолог Ганс Селье, основоположник західного вчення про стреси й нервові розлади, визначив наступні стадії стресу як процесу :

1). Безпосередня реакція на вплив (стадія тривоги);

2). Максимально ефективна адаптація (стадія ресистентности);

3). Порушення адаптаційного процесу (стадія виснаження).

У широкому змісті ці стадії характерні для будь-якого адаптаційного процесу

Одним з факторів стресу є емоційна напруженість, що фізіологічно виражається в змінах ендокринної системи людини. Приміром, при експериментальних дослідженнях у клініках хворих було встановлено, що люди, що постійно перебувають у нервовій напрузі, важче переносять вірусні інфекції. У таких випадках необхідна допомога кваліфікованого психолога

Основні риси психічного стресу:

1) стрес - стан організму, його виникнення припускає взаємодія між організмом і середовищем;

2) стрес - більше напружений стан, чим звичайне мотиваційне; воно вимагає для свого виникнення сприйняття погрози;

3) явища стресу мають місце тоді, коли нормальна адаптивна реакція недостатня

Тому що стрес виник головним чином саме від сприйняття погрози, те його виникнення в певній ситуації може виникати по суб’єктивних причинах, пов’язаним з особливостями даної особистості

Взагалі, тому що індивідууми не схожі один на одного, від фактора особистості залежить дуже багато. Приміром, у системі “ людин-середовище” рівень емоційної напруженості наростає в міру збільшення розходжень між умовами, у яких формуються механізми суб’єкта, і знову створилися. Таким чином, ті або інші умови викликають емоційна напруга не в силу їхньої абсолютної твердості, а в результаті невідповідності цим умовам емоційного механізму індивіда

При будь-якому порушенні збалансованості “ людина-середовище” недостатність психічних або фізичних ресурсів індивідуума для задоволення актуальних потреб або неузгодженість самої системи потреб є джерелом тривоги. Тривога, позначувана як

- відчуття невизначеної погрози;

- почуття дифузійного побоювання й тривожного очікування;

- невизначене занепокоєння,

представляє із себе найбільше сильно діючий механізм психічного стресу. Це випливає з відчуття, що згадується вже, погрози, що представляє із себе центральний елемент тривоги й спричиняється її біологічне значення як сигналу неблагополуччя й небезпеки

Тривога може грати охоронну й мотиваційну роль, порівнянну з роллю болю. З виникненням тривоги зв’язують посилення поведінкової активності, зміна характеру поводження або включення механізмів интрапсихической адаптації. Але тривога може не тільки стимулювати активність, але й сприяти руйнуванню недостатньо адаптивних поведінкових стереотипів, заміщенню їх більше адекватними формами поводження

На відміну від болю тривога - це сигнал небезпеки, що ще не реалізована. Прогнозування цієї ситуації носить імовірнісний характер, а в остаточному підсумку залежить від особливостей індивіда. При цьому особистісний фактор грає найчастіше вирішальну роль, і в такому випадку інтенсивність тривоги відбиває скоріше індивідуальні особливості суб’єкта, чим реальну значимість погрози

Тривога, по інтенсивності й тривалості неадекватна ситуації, перешкоджає формуванню адаптаційного поводження, приводить до порушення поведінкової інтеграції й загальної дезорганізації психіки людини. Таким чином, тривога лежить в основі будь-яких змін психічного стану й поводження, обумовлених психічним стресом

Професор Березин визначив тривожний ряд, що представляє істотний елемент процесу психічної адаптації:

1) відчуття внутрішньої напруженості - не має яскраво вираженого відтінку погрози, служить лише сигналом її наближення, створюючи тяжкий щиросердечний дискомфорт;

2) гиперестезические реакції - тривога наростає, раніше нейтральні стимули здобувають негативне фарбування, підвищується дратівливість;

3) властиво тривога - центральний елемент розглянутого ряду. Проявляється відчуттям невизначеної погрози. Характерна ознака : неможливість визначити характер погрози, пророчити час її виникнення. Часто відбувається неадекватна логічна переробка, у результаті якої через недостачу фактів видається неправильний висновок;

4) страх - тривога, конкретизована на певному об’єкті. Хоча об’єкти, з якими зв’язується тривога можуть і не бути її причиною, у суб’єкта створюється подання про те, що тривогу можна усунути певними діями;

5) відчуття невідворотності катастрофи, що насувається, - наростання інтенсивності тривожних розладів приводить суб’єкта до подання про неможливість запобігання прийдешньої події;

6) тривожно-боязке порушення - викликувана тривогою дезорганізація досягає максимуму, і можливість цілеспрямованої діяльності зникає

При пароксизмальном наростанні тривоги всі зазначені явища можна спостерігати в плині одного пароксизму, в інших же випадках їхня зміна відбувається поступово.

Pages: 1 2

Збережи - » Проблема адаптації . З'явився готовий твір.