И чи живий той, і та чи жива?

И нині де їхній куточок?

Або вже вони зів’янули,

Як ця невідома квітка?

Пушкін мимоволі підводить нас до думки про трагічну людську долю. Хоча, помріявши, можна уявити собі, що квітка була зірвана закоханими й засушений у книзі на пам’ять. Поет залишає якусь недосказанность, можливість для польоту фантазії.

Пушкінська лірика розвиває в нас здатність бачити й почувати красу рідної природи, адже іноді вона проявляється в самому крихітному - у зів’ялій квітці, у крапельці роси, у плавному танці сніжинок. Завдяки ліриці поета ми робимо незабутнє по своїх відчуттях подорож у мир природи й людського життя.