ПРИРОДА В ЛІРИКУ М. Ю. ЛЕРМОНТОВА | Довідник школяра – кращі шкільні уроки по всім предметам

ПРИРОДА В ЛІРИКУ М. Ю. ЛЕРМОНТОВА

  Як і всякий поет, Лермонтов у своїх добутках виразив ту епоху, у якій він жив; а дух цієї епохи - рефлексія, сумніви, глибокі роздуми про життя без надії на майбутнє. Свідомість своєї винятковості у світі, де блаженствує лише посередність, знову й знову викликає відчуття сумної самітності. Цей стійкий у лірику Лермонтова мотив звучить і в добутках, присвячених природі. Там розігруються ті ж драми, що й серед людей. “Тихенько плаче” покинутий хмаринкою самотній старий стрімчак. А як близький до ліричного героя Лермонтова листок, цей вічний копіювання заборонене © 2005 мандрівник, відірваний від гілки, нікому не потрібний, не знаючого сну й спокою. Як характерно те, що “до строку дозрів він”. Адже так Лермонтов напише й про ціле покоління, зрівнявши його з ранніми плодами (“Душу”). Вірша такого типу засновані на уособленні, їх можна назвати алегоричними. Навіть переклад вірша Гейне звучить зовсім оригінально: “На півночі дикому…” Дуже точно Лермонтов використовує прийом одушевления. Прийом одушевления - не рідкість у поезії, але, за спостереженнями дослідників, Лермонтов уперше в російської поезії став залучати порівняння з миру природи стосовно до людини. “Він був схожий на вечір ясний”, - пише поет про Демона. У пізній ліриці Лермонтова природа часто є умиротвореною й заспокійливою. Вона втілює собою досконалість, гармонію, особливо часто ці почуття викликають небо й зірки. Часто гармонія природи протиставляється дисгармонії в душі людини. “У небесах урочисто й чудно, спить земля в сиянье блакитному, що ж мені так боляче й так важко?” Природа може приховувати небезпеку, здаватися ворожої людині, як це відбувається в поемі “Мцыри”: “И мільйоном чорних очей дивилася ночі темрява”, героя “палить вогонь безжалісного дня”. Але всі частіше природа вабить людину, як рідна стихія, близька Його душі: “ПРО, я як брат обійнятися з бурою був бы’рад!”, “очами хмари я стежив, рукою блискавку ловив…” (“Мцыри”). Ми бачимо, що природа для поета - це чудовий божий сад. Лише вона може заколисати душу, хоч на час, у поетичному сні, допомагає поетові забутися, примиритися з життям. Він бажає, “щоб, вічно зеленіючи, темний дуб відмінювався й шумів” над його узголів’ям. І Мцыри висловлює ту ж мрію перед смертю: “Ти перенесть мене вели в наш сад, у те місце, де цвілі акацій білих два кущі…Трава меж ними так густа”. Тільки це допоможе йому вмерти, примиритися з долею, думаючи про любов. Навіть суворий, похмурий і скептично настроєний Печорин здатний у рідкі мінути відчути світло, що виходить від природи: “Повітря чисте й свіжий, як поцілунок дитини. Весело жити в такій землі”. Звичайно, поетові-романтикові ближче всього вершини величних гір, високі недоступні зірки, космічні глибини, хмари, хмари й бури. Але Лермонтов удивляється й у дрібні явища навколишнього світу, любить і “росою окроплена запашна конвалія”, і “малинову сливу під покровом сладостной зеленого листка”, і “холодний ключ”, що грає в яру. У цих рядках з вірша “Коли хвилюється жовтіюча нива…” Лермонтов не описує конкретний пейзаж, а лише згадує всі улюблені явища природи, найясніші враження. І вони викликають мінути розчулення, коли мир з’являється гармонічна й справедливим, коли земля й небо, душа й мир поєднуються в одному щасливому пориві. Тільки завдяки природі переживає він такі миті, тому що вона, на відміну від людського миру, виявляє собою плоди рук Творця в неспотвореному, чистому образі

Збережи - » ПРИРОДА В ЛІРИКУ М. Ю. ЛЕРМОНТОВА . З'явився готовий твір.

ПРИРОДА В ЛІРИКУ М. Ю. ЛЕРМОНТОВА





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.