Історик завжди починає свою роботу із критики джерел. Він знайомитися з як можна більшим числом письмових і усних джерел, вітчизнян і закордонних, порівнює їх між собою, знаходить розбіжності, намагається зрозуміти, якої версії можна більше довіряти. Залучає історик і археологічний матеріал, адже древні речі - сучасники минулих років, часом можуть розповісти більше літопису або билини, до того ж вони безсторонні свідки. Треба тільки правильно розуміти об «їхню мову».

Зіставивши всі джерела, історик створює свою картину минулого. Ясно, що вона не може на всі 100% відповідати тому, що було в дійсності. Адже пам’ять багато про що загублена. Твір історика лише реконструкція минулого. Чим більше було в розпорядженні історика надійних джерел тим більше повної є його реконструкція. Коли джерел мало залишається багато «неясних» місць, «додумок», якими вчені заповнюють «історичні порожнечі». Тому не треба дивуватися, що в різних істориків деякі аспекти минулого виглядають по-різному. Взагалі історична наука це неськінченна суперечка (диськусія) учених, у ході якого й вимальовується істина. Цим наука історія відрізняється від шкільного предмета історії. У ваш підручник попадає узагальнена картина минулого з тими положеннями, які є загальноприйнятими або розділяються більшістю вчених на цей день.

Працюючи над відтворенням минулого історики звичайно опираються на досягнення, висновки, теорії один одного або намагаються спростовувати їх.